«Як я їх замкну?! — обурювався чоловік біля сільради. — Та в мене мільйон тих курей у дворі! Як це я їх не випускатиму? Хай гуляють!».
Сам він на зборах у сільраді не був — лише почув коментарі тих, хто виходив із семінару-зустрічі. Ті ж, хто прослухав семінар на тему профілактики пташиного грипу, не протестували. Була, щоправда, часом недовіра, як і завжди при обговоренні якоїсь проблеми, але загалом люд прислухався.

Саме так сьогодні вчителі Фастівського району формулюють принцип залежності долі конкретного маленького населеного пункту від існування в ньому освітнього закладу. Зрозумілі демографічні начала цього рівняння: немає кому ходити до школи — значить, село старіє і вимирає. Випускники, переступивши шкільний поріг у «велике життя», уже не повертаються на рідну землю, щоб жити, будувати хату, народжувати дітей, майбутніх «першачків» своєї рідної сільської школи. Більшість із них «проковтнув» близький Київ. Потяглися до столиці молодi люди в пошуках роботи і, видно, щось-таки знайшли, раз назад, до батьківської хати, не повернулись.

Села під зовсім не оригінальною назвою — Чумаки — знайдеш мало не в кожному районі Дніпропетровщини. Проте жодне з них не може зрівнятися з тим, що розташувалося зовсім поруч із обласним центром. За радянських часів ці Чумаки вважалися оазою благополуччя. Одних тільки овочів тут збирали до 20 тисяч тонн щороку. І молоко рікою лилося, і м'яса здавали державі вдосталь. Сюди возили представницькі делегації, вельможних гостей, яким демонстрували щасливе життя селян. Отож думалося, що така мало не ідилія тут пануватиме віками.

Жнивує Луганщина в доволі сприятливих умовах. Принаймні великих злив не було, вітри теж помірні до сильного, і десь поділася традиційна липнева спека під 40. Так, градусів двадцять — двадцять п'ять. Не знаю, як збирати ранні зернові, а їздити по полях, збираючи матеріали про героїчну працю селян у таких погодних умовах — суцільне задоволення. Утім воно швидко розвіюється, коли черговий голова колгоспу... чи то пак, директор СТОВ починає розповідати про свої проблеми.

Родина Чабанів мешкає у Личковому на віддаленому кутку, який по-вуличному чомусь називають не надто милозвучним словом ... матня. Воно й справді розшукати їх виявилося непросто — від центру села довелося покружляти якимись незбагненними лабіринтами, доки знайшли оселю, яка віднедавна стала об'єктом інтересу далеко не місцевого масштабу. Сама вулиця офіційно називається Приорільською, бо розташувалася поруч з річкою Оріль, на протилежному березі якої — вже територія Харківської області. Кажуть, пасовиська тут благодатні...

Усталену думку про те, що шоколад можна виготовляти лише із заморських какао-бобів, переконливо спростував Харківський інститут рослинництва імені В.Юр'єва. Після тривалої селекції, яка розтяглася на довгих тридцять років, тут вперше в історії світової науки вивели, без перебільшення, «шоколадні» соняшники. Причому йдеться про цілком природний матеріал, що не має нічого спільного з генетично модифікованими зразками.

Переконаний, прийде час, коли місцеві історики й краєзнавці аналізуватимуть, як позначилися на економіці Варвинщини поспішні реформи аграрного сектора за останнє десятирiччя. Не гадатиму, які висновки вони зроблять. Однак ствердно скажу: повз їхню увагу не пройде досвід господарювання ТОВ «Дружба-нова» на чолі з молодим і амбітним Сергієм Гайдаєм. Саме в цьому господарстві сталися помітні позитивні зрушення. Саме це товариство, за словами озерянського сільського голови Миколи Демиденка, відкрило для багатьох селян ворота у добробут.

Якщо кажуть, що молодь нинішня не така, як були колись ми, що не здатна вона на якісь нестандартні або героїчні вчинки, — не вірте. Хоча мого героя «продвинуті» представники нинішнього молодого покоління назвуть швидше диваком, аніж героєм-романтиком. Бо залишити обласний центр і поїхати працювати в село — для декого навіть більше ніж дивацтво.

Доля 200 тисяч гектарів так званих колгоспних лісів Волині і далі залишається невизначеною. Боротьба за них точиться між відомствами та гілками влади вже давненько. Однак, як завжди, недосконала правова база не дозволяє поставити однозначну та юридично грамотну крапку в цій суперечці. Спробували це зробити депутати Волинської облради на своїй сесії, але й серед них не було одностайності.

Від кого тільки не потерпає бідний селянин! До обмеження його права на гідне життя долучилися навіть законодавці. Хіба ж ні? Прийняли ж парламентарії закон, згідно з яким крадіжка на кількасот гривень не є кримінальним злочином! Цуплять мало — без кари. А якщо «масштабно»? Крадії-«оптовики» також не помічені за гратами, позаяк ледь не у кожного є свій «дах», зазвичай у силових структурах.