Вільям Шекспір отримав ще одного опонента — молодого білоруського драматурга Андрія Курейчика. Якщо класик нас переконував у тому, що життя — театр, а всі ми в ньому — актори, то для своїх висновків Курейчик обрав циркове мистецтва. Його «Ілюзіон» — п'єса надзвичайно молодіжна. Її герої, мова, адресна аудиторія, цінності, що досліджуюються у відомій схемі «експозицiя—зав'язка—кульмінація—розв'язка», врешті-решт, музика «Океану Ельзи» вказують саме на це.

Ми завжди вважали її своєю — наскрізь пронизаною Україною, яка зміст і велич цієї землі відчуває на підсвідомому рівні. Власне, так воно і було, хоча вперше на українську землю Маргарита Криніцина ступила уже у досить зрілому віці, коли після навчання у ВДІКу вийшла заміж за Євгена Онопрієнка і разом із ним приїхала працювати на студію імені Довженка. На цікаві пропозиції від театрів Вахтангова, Моссовєта закохана Маргарита тоді так і не пристала.

Дивно якось поводиться наш кінематограф. Лежить собі непритомний, ледь животіє, сигналізуючи про своє перебування на цьому світі поодинокими фільмами, але «людей у білих халатах» до себе вперто не підпускає. Хоча не всі вони, чесно кажучи, завжди адекватні та чесні у своїх намірах: хто, кажуть, кіностудію сподівається відтяпати за демпінговими цінами, хто якісь недолугі та непотрібні закони намагається лобіювати чи ініціювати речі, від яких професіонали за голову хапаються... Не так все просто, але очевидно, що спроби ці припиняти в жодному випадку не можна. Осідлати козу, на якій можна заїхати в реанімаційну палату з табличкою «Кінематограф», спробували нещодавно Спілка кінематографістів та недержавні кіноструктури.

Про величезний потенціал жінки з-поміж інших свого часу говорив і російський класик, захоплюючись тим, що представниця прекрасної статі може і коня на скаку зупинити, і до палаючої хати зайти. (Для чого їй цим займатися — це вже, як кажуть, справа десята). Але всі ці «подвиги» у порівнянні з тим, що ось уже другий рік робить Лариса Кадирова — так, дитячі пустощі. Днями актриса організувала і провела ІІ Міжнародний фестиваль моновистав «Марія». Не без сторонньої допомоги, звісно, але винятково-рушійна роль цієї ідеї належить таки пані Ларисі. Власне, до цієї місії Кадирову підштовхнула доля: актриса є лауреатом премії імені Заньковецької, свого часу в ролі прими українського театру початку минулого століття вона сама виходила на сцену театру імені Марії Заньковецької.

У новий сезон київські театри ввійшли чи ще входитимуть кожен по-своєму. Хтось — «Колесо», Театр драми і комедії на Лівому березі — стрімко, так і не дочекавшись закінчення відпусток та закриття дачного сезону. Хтось — повагом, з детальною прес-конференцією, звітом-планами, новинами з-за лаштунків — тут треба згадати Театр імені Франка, який і про гастролі розповідає охоче, і про плани, часто навіть такі, що існують на рівні ідеї, також. Не вийшло «по-людськи» презентувати новий сезон у Національної опери: прес-конференцію було заплановано в той самий день, коли Президент оголосив про відставку уряду. Із зрозумілих причин спілкування з пресою було скасоване, хоча розпочали, як і планували, 14 вересня. У п’ятницю виставою «У полоні пристрастей» свій 80-й сезон відкрив Театр імені Лесі Українки — його новиннєво-скандальний шлейф виявився настільки довгим та цікавим широкій громадськості, що творчість несправедливо була відсунута ближче до задника. На черзі — Молодий театр. (Щоправда, його шанувальникам доведеться набратися терпіння: ремонтні роботи ще тривають. І хоча відкриття заплановано на 11 листопада, цей приємний день, мабуть, доведеться змістити ближче до Нового року). Словом, мало-помалу театри повертаються до активної форми існування.

«Стожари» стартують у неділю, 25 вересня, і всі бажаючі побачити церемонію відкриття п’ятого фестивалю можуть тримати курс на Міжнародний центр культури і мистецтв (колишній «Жовтневий палац»). Після урочисто-пізнавальної преамбули — представлення учасників, гостей, членів журі тощо — відбудеться українська прем’єра фільму Станіслава Говорухіна «Не хлібом єдиним». Першими глядачами картини режисера, який, до речі, і досі є членом Спілки кінематографістів України, були гості фестивалю «Вікно в Європу», що місяць тому пройшов у Виборзі.

Виявляється, гамлетівське «Бути чи не бути» не таке страшне, як його трактують історія, література, життя... До нього можна навіть певним чином звикнути, щоразу «голосуючи» на користь «бути». Долаючи при цьому неймовірні труднощі, про які непосвячені навіть не здогадуються. Фестиваль анімаційних фільмів «Крок» започатковано у 1989 році. Зараз уже можна сказати — нестабільному, песимістичному 1989 році. І тоді, і в наступні роки було дуже важко.

Нещодавній фестиваль «Нове кіно України», що мандрував столичними кінотеатрами, видав досить несподівано сумний підсумок. Йдеться не про статистику (хоча цифра 2 тисячі — а саме стільки глядачів переглянуло фестивальну програму — також наштовхує на песимістичну аналітику). І не про те, що українське кіно в кінопрокаті країни навіть з появою цього фестивалю залишається краплиною в морі. З’ясувалося, що самі режисери на ділі якось не надто переймаються долею своїх картин. А прокатники, відповідно, власними силами цю проблему не вирішать.

Прима — поняття відносне. І, мабуть, надзвичайно індивідуальне, оскільки кожен театрал, як правило, має свого любчика, відвідує всі вистави за його участю, причому не один раз. Але з тим, що примою Молодого театру є народна артистка України Тамара Яценко, погодиться кожен, хто бачив акторку хоча б у одному спектаклі. Яскрава, щира, колоритна, багатогранна у кожній ролі, вона, наче магнітом, притягує до себе не лише очі глядачів, а й їхні серця.

Комп'ютерні ігри — це не для мене. Принципово. Нудно, безглуздо, нецікаво — навіщо витрачати на це час? Мабуть, саме тому після того, як була перегорнута остання сторінка «Простого вбивства» Олександра Кулика, відчувала себе стомленим стаєром, що промчав-таки свою дистанцію і знесилено впав на узбіччі після стрічки з написом «Фініш». От що значить немає досвіду. Напевне, реакція шанувальників комп'ютерних ігор буде прямою протилежністю моїй. Адже «Просте вбивство» — це та ж стрілялка, але не віртуальна, а словесна.