Як швидко летить час: здавалося б, щойно розпочався Великий піст, не встигли озирнутися, а вже й Чистий четвер. А за два дні — й найвеличніше для всіх православних християн (на відміну від католиків, які традиційно урочистіше відзначають Різдво) свято Воскресіння Христового — Великдень. Підготувавши до зустрічі свята душу й тіло, саме час узятися до кулінарних та інших господарчих приготувань. Останній четвер перед Пасхою недарма називають Чистим: у цей день, за традицією, чистенько прибирали в хаті, милися, дівчата ополіскували голову настоєм запашного любистку... І, звісно, розпочинали пекти паски та фарбувати крашанки. Адже завтра, у Страсну п'ятницю, краще не працювати й присвятити весь день молитвам.

Не так давно, аби відволікти парламент від нагальних проблем, парламентарії взялися обговорювати законопроект про вживання алкоголю. На трибуну виходили сивочолі мужі і на повному серйозі обурювалися, а що як їм закортить з кимось із колег випити посеред ночі у дитячій пісочниці пляшку коньяку, то їх за це у буцегарню, чи що? Насправді ж будь-яка насильна боротьба з пияцтвом лише заганяє проблему під плінтус, а не викорінює її. То, може, боротися не з алкоголем, а за культуру його споживання?

Цей міфічний напій перестав існувати ще на початку минулого століття:цивілізовані країни (починаючи з його батьківщини — Франції) заборонили виробництво і продаж абсенту як надзвичайно небезпечного для здоров'я. Міцна 90-градусна настоянка, в основі якої лежить гіркий полин, мала, як стверджували, сильні галюциногенні властивості й могла викликати у відданих цьому напою прихильників і божевілля, і сліпоту. Проте люди з артистичними нахилами ставилися до цього трунку з великою повагою та навіть пієтетом і вважали абсент сильним стимулятором творчої енергії. Уся паризька богема: знамениті поети — узяти хоча б Артюра Рембо (не плутати з Рембо Сталлоне) і Гійома Аполлінера — або ж ціла плеяда художників, від романтиків до імпресіоністів, прикладалися до пляшечки з цим зеленкуватим напоєм, щоб розпалити натхнення.

Не знаю, як кому, але мені шкода завершувати наш літературний конкурс. Дехто вважав, що він трохи нудний, дехто — що в ньому мало власне кулінарної тематики, а більше літературної. А мені подобалося поринати у світ літературних героїв і разом із Кайдашевою сім'єю «снідати», обідати, чи «готувати» плачинду за старовинним рецептом, чи ковтати слинку, читаючи Гашекового «Швейка». Наші читачі показали обізнаність не лише в українській літературі, а й у світовій взагалі. Які лишень цитати вони не надсилали, який діапазон літературних уподобань проявився у їхніх листах. Можливо (хочеться на це сподіватися), дехто з читачів, переглянувши сторінки з нашим конкурсом, прилучиться через кулінарію до белетристики, дехто розширить свої літературні вподобання, а ще хтось порине у світ не лише прекрасного, а й смачного.

Нарешті, нарешті закінчилася ця довга і виснажлива зима, ми зняли з себе теплі шкури у вигляді дублянок, шубок і шкірянок. І що ж ми виявили: міні-спіднички занадто облягають наші фігури, «блискавки» на легких брючках ледве сходяться і ось-ось обіцяють розійтися, а все через те, що зимову депресію ми намагалися відігнати за допомогою шоколадок, тістечок і ще якоїсь смакоти, що й призвело до зайвих сантиметрів на талії. Але ж весною так хочеться бути привабливою, стрункою, граційною. Ну що ж, тоді до роботи. Візьмемося за своє тіло, і не тільки у сенсі фізичних вправ, а й щодо дієт.
Великим стимулом у справі вдосконалення себе є ще й усвідомлення, що, дотримуючись посту (а зараз, хоч щоб там казали деякі «проффесори» від політики, піст у самому розпалі), ми не лише працюємо над своїм тілом, а й очищаємо душу. Але піст не означає, що потрібно їсти одну пісну картоплю з квашеною капустою. Так і до авітамінозу недалеко, а весною й так сутужно з вітамінами. Тому й пропоную вам страви і пісні, і дієтичні, і вітамінні водночас, а ще — надзвичайно смачні. Судіть самі.
Так як перша зелень, яку продають на ринках, парникова, а отже, є загроза, що в ній багато нітратів та інших хімікатів, то можна використати свіжозаморожені овочі. Найдоречнішими і найкориснішими у весняний період будуть салати зі свіжих та морожених овочів, а також фруктів.

Я вже збиралася оголошувати фіналістів нашого літературного конкурсу, як надійшов лист від пана Юрія Губені, доктора економічних наук, в. о. професора з Радехова, що на Львівщині. І його літературно-кулінарне дослідження було настільки цікавим, що я не могла обійти його увагою і не познайомити вас із ним.

Читати листи наших конкурсантів, бодай без сухарика в руці, важко, бо, крім візуального сприйняття тексту, йде ще й активне виділення шлункових соків, а це, без належної затравки, може скінчитися щонайменше гастритом. Особливо цим «грішать» листи з цитатами з творів шановного пана Гашека, які я подавала у попередніх номерах і в цьому також. Мало знайдеться людей, які б не читали «Пригоди бравого солдата Швейка», а серед них — хто б не зронив, ні, не сльозу — слинку. Ну так уже смачно описує письменник страви своєї національної кухні!

Ми вже друкували витяги з листа Наталії Безпояско із села Михайлики Шишацького району, що на Полтавщині, а ось недавно надійшов від неї ще один лист, і повірте, таких цікавих цитат я просто не можу не надрукувати, вони справді варті уваги. Ну от, скажімо, з Нечуя-Левицького, «Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський: Історичні романи».

Будь моя воля, то всім учасникам нашого літконкурсу виставила б п'ятірки (за старою шкалою оцінок) iз літератури, української та зарубіжної. Діапазон уподобань у царині белетристики просто вражаючий, і, читаючи ваші листи, сама «просвіщаюсь».

Подорожуючи різними країнами, цікавишся в першу чергу їхньою історією, культурою, національними традиціями і, звісно ж, кухнею. Навіть якщо ти не гурман, не любиш куховарити чи просто не надаєш їжі великого значення, все одно опосередковано будеш звертати увагу на те, що тобі подають і що ти їси. Тим більше не можна не звернути увагу на арабську кухню, адже вона кардинально відрізняється від рідної, української. Тут слід зазначити, що єгипетська кухня має дуже багато спільного з туніською, турецькою, сказано ж — арабська. Усі ці азіатсько-африканські (як би це дивно не звучало) кулінарні традиції об'єднує одне — араби не їдять свинини, не п'ють алкоголю, що суворо забороняє їм Коран, проте споживають багато баранини, риби та морепродуктів, овочів, фруктів.