Як зробити, щоб «чадо» було і задоволеним, і ситим, і здоровим — це повсякденний клопіт більшості батьків. Тому ми запросили поділитися знаннями і досвідом Олену Єлєзову, дієтолога–гастроентеролога, шкільного лікаря столичної гімназії №56 і маму трьох дітей.

Кожному городу, казав наш філософ Григорій Сковорода, свій нрав і права. І це місцеві жителі визначають, які кому гастрономічні фестивалі проводити. Особливо багато їх на Закарпатті. Цього року в Мукачевому місцеві мешканці та туристи вже шістнадцятий раз збиралися на «Червлене вино».

«А що другий празник Святого Василя, радуйся...». Вервечка зимових свят продовжується. 14 січня — Новий рік за старим стилем. А цьому світлому для християн дню передує Щедрий вечiр. По всій Україні знову варять кутю і готують багато страв. На Гуцульщині, де кутю, як правило, не варили, пекли спеціальні хліби «василі». Але повсюди у кожній господі на столі — на відміну від Святвечора — було багато страв із м’ясом: після різдвяного і перед великоднім постом люди наїдалися тваринною їжею.

Дотримуєтеся ви релігійно–народних традицій чи ні — пропонуємо оригінальні рецепти приготування м’яса з української традиційної кухні і не тільки.

Кожна українська господиня до Святвечора готує 12 пісних страв, найголовніша з яких — кутя. Ще один звичай наших предків — носити 6 січня вечерю дідусям і бабусям, хрещеним батькам, бабі–повитусі та усім добрим знайомим. Цю відповідальну місію вшанування старійшин роду виконували діти, які вважалися чистими і невинними. Крім матеріалізованих куті, вареників та калача, вони приносили у кожен дім символічні щастя, здоров’я й добробут. У кожній господі, відбираючи частину гостинців, на їхнє місце клали своє пригощення — і діти далі іншим передавали побажання добра і достатку напередодні Різдва Христова.

Щоб вистачило на Багату кутю наїдків собі та іншим, пропонуємо рецепти пісних страв із традиційної української кухні.

Приводів побалувати себе й інших десертом не злічити. Якщо ви песиміст — солодке допомагає відігнати депресію. Якщо оптиміст і кожен день для вас — свято, у вихідні — світлий день у квадраті.

Заглавне визначення — Марії Матіос. Прочитати його можна не лише у «Кулінарних фіглях», а й у блозі одного з кулінарних співтовариств. Дописувачка, як потім з’ясувалося, Світ­лана Бідношея не привласнює собі чужої слави: дослівно цитує рецепт торту «Дамські пальчики» з ліричною преамбулою письменниці, яка в цьому конкретному випадку застерігає від кулінарних імпровізацій. Бо тоді «вийдуть не пальчики, а тещин язик». Отже, «Дамські пальчики». Наливаємо у каструлю 1,5 склянки води. Додаємо 150 грамів масла. Коли маса закипає, додаємо 1,5 склянки муки, добре розмішуємо і знімаємо з вогню. Чекаємо, поки вистигне. Тоді поступово вбиваємо шестеро яєць. Через кулінарний шприц або дірочку в поліетиленовому мішечкові на холодне деко, змащене смальцем, витискаємо тісто довжиною із мізинець чи вказівний палець і печемо в не дуже гарячій духовці.

Якось син письменниці Марії Матіос Назарій сказав матері: «Якщо у нас така смачна домашня кухня, ми ж не егоїсти, хай і інші скористаються твоїми рецептами». І запропонував написати кулінарну книгу. Так з’явився «Фуршет від Марії Матіос», у якому письменниця поєднала літературний хист та свій кулінарний досвід. Виданий 2002 року «Фуршет...» уже став раритетом. Натомість перероблений варіант книги — «Кулінарні фіглі» — читачі мають задоволення тримати у руках iз минулого року.

Ті, хто бачив виставу «Сеньйор із вищого світу» в постановці театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», пам’ятають, як Леоніда Папагатто (Анатолій Хостікоєв), бажаючи поснідати, каже: «Я вчора приніс цілу купу всіляких наїдків, невже нічого не лишилося?». Його дружина Валерія (Наталія Сумська) відповідає: «Я все віддала сусіду Антоніо, щоб він продав, бо без грошей нічого не можна купити». «Що ж тоді їсти?» — не вгамовується сеньйор і чує у відповідь: «Драже! Усередині — мигдаль».

А що і як їдять та хто готує в акторській сім’ї Хостікоєва та Сумської?

Минулої п’ят­ниці на ХІІІ Ки­їв­ському міжнародному книжковому ярмарку у літератур­ній кав’ярні поетеса, дитяча письменниця та голов­ний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка готувала галицький борщ.

Історики стверджують, що червоний борщ з’явився на столах наших пращурів десь із Х століття, відколи на слов’янських землях почали вирощувати червоний буряк. Страва, за якою нині в цілому світі ідентифікують українську національну кухню, за тисячоліття помітно змінилася. Спочатку основою червоного борщу був буряковий квас, далі у страву за капустою та корінням (морквою і петрушкою) увійшла квасоля, потім — картопля. Помідори в борщі, а інколи баклажани і солодкий перець — це уже ХІХ століття.