Хрест усередині символічного серця, яке крилами огортає Янгол — такий образ у граніті уособлює трагедію Голодомору українського народу 1932—33 років на теренах Одещини. У церемонії відкриття скорботного обеліска, що увінчує меморіальний комплекс у райцентрі Комінтернівське, у суботу ввечері взяли участь тисячі мешканців сільських районів Одещини.

Ці слова — «Господи, ти сам імена їх знаєш» — написані на хресті, зведеному в пам’ять жертв Голодомору біля Вознесенського храму в центрі Тростянця. Справді, не записати імен усіх, чиї життя обірвала насильницька голод­на смерть.

Кульмінацією багатьох заходів, які відбулися минулого тижня на Полтавщині з нагоди роковин Голодомору, стала суботня скорботна хода від будинку облдержадміністрації до Святоуспенського собору на Івановій горі.

Слід визнати, що зусилля Президента Віктора Ющенка, спрямовані на пробудження в українців історичної пам’яті на ґрунті визнання Голодомору­33 геноцидом українського народу, приносять свої плоди. За даними соціологів, щороку більшає людей, які поділяють таку думку щодо навмисного винищення українців як нації.

У рамках всеукраїнської акції «Запали свічку» в Донецьку відбувся мітингреквієм, у ході якого жертв Голодомору вшанували хвилиною мовчання.

У суботу по обіді на Михайлівській площі юрмилося так багато людей, що стало лячно: а що, коли цього разу не вийде викласти на землі зірчасті фігури зі свічок? Утім після того, як майдан залишили чиновники з почтом, місце перед собором звільнилося і господарями церемонії стали тисячі киян і приїжджих з усієї країни.

Маминим спогадам про голод Валентина Борисенко у дитинстві не дуже вірила. Бо у школі про це нічого не говорили, і здавалося, що в розповідях старших людей багато домислів, що це було «не насправді». Свідчення про Великий голод почала записувати у 1999му.

Президент України Віктор Ющенко від імені держави висловив повагу до пам'яті всіх невинних жертв Великого терору 1937—1938 років, передає прес-служба глави держави. «Ми поділяємо біль кожного народу, чиї найкращі сини та дочки стали жертвами тоталітарного режиму», — говориться в месиджі Ющенка. Насправді ж жертвами режиму ставали не тільки найкращі, а й цілком звичайні «сини і дочки». Бо, як слушно зауважив в коментарях для «УМ» політв'язень брежнєвської доби Василь Овсієнко, «це в наш час КДБ доправляло до таборів найякісніші «кадри» — людей, які вже були відзначені певними якостями і могли в теперішньому чи майбутньому зашкодити радянському устрою. Сталінські ж репресії передбачали нищення цілих верств населення — згідно з плановими чистками». Штампи і шаблони у виконанні президентської прес-служби не справляють враження безнадійних промахів, але вони водночас є досить промовистими сигналами про те, що захід проведено на необхідному декларативному рівні. Тобто все згадано, висловлено і оплакано. А відтак — забуто.

Минуло шість років, відколи Кабінет Міністрів затвердив постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», а заповідника досі немає. Через, здавалося б, дрібну формальність: непідписання Київським міським головою розпорядження про призначення дирекції заповідника. Хоча проект такого розпорядження існував на папері ще в 2001-му. Блокування робіт з упорядкування цього знакового в Україні місця пам'яті призводить до розпорошення зусиль дослідників, непрозорості інформації щодо поховань і навіть до активізації могилокопачів. Водночас виявляється, що немає кому просто прибрати сміття, яке розкидали в Биківнянському лісі шанувальники червоної ікри і горілки.

Чверть століття тому 30-річний американський історик Джеймс Мейс із трибуни міжнародної конференції з голокосту та геноциду в Тель-Авіві першим серед західних дослідників публічно назвав Голодомор-33 актом геноциду проти української нації.