Їду тролейбусом. Позад мене жiнка спiлкується по мобiльному телефону. Та так голосно — i не хочеш, то почуєш. Що довше слухаю, то бiльше псується ще недавнечко пiднесений настрiй. Добродiйка говорить українською, а мiй слух рiжуть часто повторюванi iмена — Маша, Наташа, Ірусiчка. Нарештi закiнчила. Не витримую — обертаюсь.

На мотиви українських народних пiсень

У газеті «День» за 23—24 грудня у статті «Україна, вкрадена в Європи: хто злодії?» письменниця Оксана Пахльовська (яку я дуже шаную) пише: «Ще можна цікаво запитати: де померанчева революція, Віть??!»... Я це питання ставлю конкретніше (жив же у селі до закінчення десятирічки): «Де померанчева революція, Юль? — очаровательниця Путь, покорительниця Вiть?!»... Коли Володимир Путін, розвально і невимушено, йшов у день інавгурації кремлівськими коридорами, весь присутній бомонд «коленопреклонённо» схиляв голову, а деякі народні артистки зомліли від сексуальної аури, випромінюваної президентом Росії (Медведєв, імітуючи «кореша», розкачується з не меншою амплітудою, та «далеко куцому до зайця!»).

Другий рiк передплачую «Україну молоду» й дуже люблю читати статтi про людей нашої слави. До речi, цi слова — «нашої слави» — я взяв iз назви рубрики в газетi «Кримська свiтлиця», яку також передплачую...

21 сiчня послухав iнтерв’ю Романа Чайки з колишнiм мiнiстром закордонних справ Борисом Тарасюком, який за списком блоку Вiктора Ющенка потрапив до парламенту. Сьогоднi, судячи з його слiв, вiн за будь–яку цiну чiпляється за соломинку, аби знову залишитися бiля парламентського корита. І тому вiн миттєво, залежно вiд полiтичної ситуацiї, переорiєнтувався i натякав кореспонденту «5–го каналу», що, очевидно, пiде у «слуги народу» тепер уже разом iз партiєю «Батькiвщина».

Із сумом пригадую протестнi акцiї «чорнобильцiв» та «афганцiв». Були вони, на мiй погляд, задуманi владою таким чином, щоб на них не потрапили заполiтизованi «чужинцi», якi могли б внести певнi корективи в саму суть задуманого — звести потенцiал протестiв до суто «шлункових», жлобських. І це майже вдалося: довiрливi бесiди з лiдерами певних груп, солодкi обiцянки, i результатiв було майже досягнуто — спрацювала ота «моя хата скраю»...

Прочитали в «Українi молодiй» статтю М. Савчука «Чому селяни не хочуть Злагоди» i хотiли б, щоб це запитання було надруковано ще раз, але щодо власникiв земельних паїв колишнього КСП iм. Щорса. Порушуючи закон та умови договору оренди, нас ошукало керiвництво АФ «Злагода» i, як зазначено у статтi, за всiєю цiєю катавасiєю стоїть людина, яка має звання Героя України — Геннадiй Бобов. Крiм того, вiн є депутатом Черкаської обл­ради, очолює комiсiю облради з питань агропромислового комплексу, соцiального розвитку села та земельних вiдносин. Як народний обранець вiн має захищати селян i вiдстоювати їхнi iнтереси. У районнiй i обласнiй газетах, а також по мiсцевому телебаченню вiн висловлює одну думку, а фактично робить навпаки.

Що у нас робиться з медикаментами? Людей охоплює жах.

Їжа здебільшого отруєна, бо все вирощують на стимуляторах (антибiотиках) i все обробляють стабiлiзаторами (антибiотиками), а це все знижує iмунiтет. Гинуть дiти. Лiки ж переважно не лiкують, а навпаки — завдають шкоди здоров’ю.