Перед достроковими виборами на народні голови традиційно звідусіль посипляться результати соціологічних опитувань. Однак довіряти їм не варто. Принаймні лідерка блоку свого імені Юлія Тимошенко категорично не радить цього робити. Висловивши жаль з приводу того, що в Україні «майже немає незалежної соціології», леді Ю на своїй прес-конференції минулої суботи порадила людям не йняти віри соціологам, а «голосувати за покликом серця». І вірити в те, що вибори змінять ситуацію на краще. Як це робить сама Тимошенко, котра переконана, що парламент після виборів також буде іншим. І у своїй перемозі ЮВТ, звісно, також не сумнівається: «Зараз кожна політична сила висловлюватиме впевненість у перемозі. Ми не виняток. Ми теж впевнені у перемозі», — зазначила лідерка БЮТ. Саме тому її на той момент «набагато більше» хвилювала ситуація у Франції — Юлія Володимирівна вболівала за дружнього її блоку кандидата у президенти цієї країни Ніколя Саркозі.

Паралельно з «великими» переговорами опозиції й коаліції тривають іще одні перемовини. Нібито «локальніші», бо між «своїми». Але ще невідомо, який із цих двох переговорних процесів складніший. Ідеться про те, на що віддавна — і досі переважно марно — сподіваються прихильники демократичних сил: об'єднання усіх їх в один великий блок. І якщо з тим, що Блоку Тимошенко й «Нашій Україні» вигідніше йти на вибори окремо, погоджуються й соціологи, і партійні політтехнологи, то створення мегаблоку з усіх інших демсил на основі «НУ», здається, виглядало б цілком логічним і доцільним. Однак тут у справу вже звично вклинюються особисті амбіції.

Розпущена Верховна Рада боїться якогось штурму. Відповідно, депутати просять посилити охорону парламенту. Нібито зважаючи на «загострення суспільно-політичної ситуації в країні й можливі у зв’язку з цим провокаційні дії». Причому новий режим стосується не лише будинку з «куполом», а й усіх інших парламентських приміщень. Учора ВР ухвалила відповідну постанову, згідно з якою звертається з проханням посилити її охорону до Управління державної охорони України. Парламент також просить УДО про «належну взаємодію» з Міністерством внутрішніх справ, очолюваним соціалістом Цушком.

Суботній мітинг опозиції приємно вразив її прихильників кількістю учасників (більшість з яких, хочеться вірити, прийшла на Європейську площу за ідею, а не за «гонорар»). Чи не вперше з часів акції «Повстань, Україно!» 2002 року ця площа була заповнена «під зав'язку». Людей під морем помаранчевих, малинових («Народної самооборони» Луценка) та білих із червоними серцями прапорів не відлякали навіть дощові хмари, з яких час від часу накрапали прогнозовані опади.

Коаліція здає позиції одну за одною. Зібравшись минулого понеділка (коли мандати під загрозою, не до вихідних) на засідання, «більшовицька» частина Верховної Ради ухвалила постанову про проведення дострокових парламентських виборів. Щоправда, одночасно з виборами Президента і після внесення відповідних змін до Конституції, які до 15 червня доручено підготувати тимчасовій спеціальній комісії — з урахуванням пропозицій Президента та інших учасників процесу.

«Це нереально, це марення, це агонія». Так одразу після телезвернення Віктора Ющенка до народу висловився з приводу указу Президента про другий розпуск Верховної Ради «речник» Партії регіонів Василь Кисельов. Так красномовно нардеп розцінив можливість проведення позачергових парламентських виборів 24 червня. «Чи контролює він (Президент) свої дії?», «А може, він не пам'ятає дату, коли призначав перші вибори» — і це ще був тільки початок «дотепних» і «розумних» коментарів очільників та представників коаліції. Далі була пропозиція комуніста Миколи Кравченка «вимагати проведення медичного обстеження Президента», позаяк невідомо, який вплив на його психічний стан здійснив діоксин; порівняння іншого представника коаліції, котрий висловив сподівання, що указ Ющенка про перенесення виборів не є указом «людини, яка нанюхалась кокаїну»; заява «регіонала» Володимира Сівковича про те, що «прогнозувати в цій ситуації дії Ющенка — все одно, що прогнозувати дії мавпи з гранатою. Тільки замість гранати — ручка». Рівень фантазії й культури зашкалює.

Коаліція стурбована тим, що на Конституційний Суд «чиниться тиск». Звісно, не з її боку — тут «більшовикам» турбуватися немає сенсу. Тиском вони вважають, зокрема, звинувачення суддів КС (а точніше, поки що однієї судді — Сюзанни Станік) у корупції, які лунають від спецслужб. «Щоденно у пресі ведеться активна послідовна і жорстка дискредитація Конституційного Суду в цілому», — зазначила в ефірі «5-го каналу» координатор парламентської більшості, лідерка фракції Партії регіонів у Верховній Раді Раїса Богатирьова. Поспівчувавши «конституційним суддям», пані Богатирьова закликала «будь-якою ціною зберегти довіру» до КС, адже якщо впаде цей «єдиний і особливий інститут конституційної юрисдикції, то на заміну йому може прийти тільки Конвент із гільйотиною».

Представникові Президента у Конституційному Суді Володимирові Шаповалу не позаздриш. По кілька годин поспіль стояти «під обстрілом» дошкульних запитань «противника» — представників Кабміну та Верховної Ради, та ще й кваліфіковано відповідати на розпитування суддів КС — справа, безперечно, нелегка. Навіть молодий і вельми моцний на вид нардеп-«регіонал» Юрій Мірошниченко, чия роль значно легша й другорядніша — і той не витримав, після чергової перерви попросив продовжувати засідання без його участi. У сердеги «різко погіршилося самопочуття».

Напівпорожня зала, напівсонні депутати, знуджені журналісти й притихлі кулуари — атмосфера майже як у замку Сплячої красуні. Навіть істеричні заяви й полум'яні виступи з трибуни, які час від часу виривають колег із солодких обіймів Морфея, не можуть побороти відчуття марності й безперспективності того, що відбувається. Так цими днями виглядає Верховна Рада.

Бути суддею єдиного органу, якому дане право тлумачити найголовніший закон держави, — безперечно, дуже престижно і, що там гріха таїти, вигідно. І не лише в тому сенсі, який завжди спадає на думку при згадці про українські суди: 18 тлумачів Конституції й цілком легально отримують непогану зарплату, пільги тощо. Однак, мабуть, не знайдеться сьогодні в Україні людини, яка хотіла б опинитися на місці когось із членів Конституційного Суду, на плечі яких лягла відповідальність фактично за майбутнє держави...