Учора у Верховні Раді народний депутат Лілія Григорович презентувала законопроект, який, на її думку, є реальною відповіддю на проблеми нашої держави — одного з лідерів індексу бідності у світі. Депутат пропонує запровадити сплату податку на наддохід iз фізичних осіб, а отриманi таким чином кошти спрямувати на пiдтримку матерiв i пенсiонерiв.

Даремно вважають, що звичка милуватися весняним цвітінням дерев — суто японська традиція. Скажімо, наше рідне «хрущі над вишнями» увійшло в класику не тільки української творчості. Від знаменитих Моринців, де народився автор відомих рядків, до Водяників, що нині залили білим квітом величезну територію аж до горизонту, близько п’ятдесяти кілометрів. Цей регіон — Черкаської, Полтавської, Київської областей — раніше називали «вишневим поясом» України, і розкішні сади були його візитівкою. Утiм за деревами потрібен догляд, а якщо в останні роки село занепадало, то й хрущі на тлі білого цвіту стали чимось екзотичним. У Водяниках же зуміли відродити втрачене й підзабуте.

Поки громадськість активно обговорює антикорупційні ініціативи Президента, інформаційний простір України збурило, здавалося б, суто технічне повідомлення: тендери державного підприємства «Вугілля України» на суму 949 млн. грн. виграли дві компанії. Це асоціація «Донбаський розрахунково–фінансовий центр» та «Луганська вугільна компанія». За назвами структур, які нічого не говорять пересічному українцю, як виявилося, стоять дуже впливові у державі люди. Так, одним із співзасновників донецької фірми є Олександр Юрченко — людина, близька до сім’ї нинішнього Президента Віктора Януковича. Пана Юрченка називають співзасновником фірми, що володіє кінотеатром «Зоряний» — багаторічним штабом Партії регіонів.

У світі й далі неспокійно: в США спекулюють бензином, основні й резервні світові валюти лихоманить, а провідні, на перший погляд, держави опустилися до надмірного дефіциту. Ці тривожні тенденції вчергове схвилювали українського Прем’єр–міністра Миколу Азарова, який вирішив погодитися з висновками західних економістів: друга хвиля кризи у світі таки можлива. І констатувавши безсилля Барака Обами навести лад iз використанням адміністративних важелів Білого дому, вирішив діяти сам. Причому рішуче!

Для цього на вчорашнє засідання Кабміну Микола Янович запросив керівників областей, відомств і державних служб. Аби, влаштувавши потужний мозковий штурм за участю елітних керівних кадрів нинішньої влади, разом врятувати людей від економічних негараздів та інших прикрих напастей.

Рівно рік тому, 27 квітня, прийшовши до Верховної Ради з наміром блокувати трибуну, опозиційні депутати побачили, що їх уже випередили — колеги з провладних фракцій. Коли о 10.00 спікер Володимир Литвин, усупереч сподіванням деяких нардепів, таки ввійшов до зали та сів на своє місце, у нього полетіли яйця. Фотографії, як охорона затуляє парасольками керівника українського парламенту від гоголя–моголя, обійшли всі світові агенції новин. А далі була бійка: жорстока, безжальна і підступна.

Обставини цієї справи, яку за нинішньої влади не розслідують, мабуть, ніколи, сьогодні надійно прикривають суть документів, які вдалося силовими методами протиснути новообраному Президенту держави. Втім, навіть якщо відкинути порівняння «харківської угоди» з Переяславською радою та надати слово експертам, висновок залишається приблизно таким же: Росія підписала доволі вигідний для себе документ, а ми — небезпечно програшний.

«У світі назріли надзвичайно серйозні зміни... Історичний період однополярного світового розвитку завершується...» — Прем’єр–міністр Микола Азаров віднедавна, втративши контроль над економічною ситуацією в Україні, переключився на глобальні проблеми людства. Вступне слово перед початком засідання уряду, яке в Миколи Яновича раніше тривало три–чотири хвилини, відтепер затягується на півгодини — а інколи навіть більше. Поки втомлена преса слухає, а телеоператори фіксують, Азаров, не відриваючися від папірця, мислить, узагальнює, пропонує, окреслює динаміку та співпереживає за кризові явища у, здавалося б, далеких та нібито благополучних Західній Європі чи високорозвинутому Сходi.

Але тільки Микола Янович вчергове промовив «наслідки артикульованого протиріччя можуть бути тектонічними», як на його стіл помічник поклав записку. Прем’єр глянув, поправив окуляри, а потім рвучко встав — і сказав, що продовжувати спіч він буде готовий не менше, як за кілька хвилин. Й опустивши очі, зник за непримітними дверима зали засідань, які ведуть до кабінету, обладнаного апаратом урядового зв’язку.

На вітчизняному ринку зернових — чергові новації. Кабінет Міністрів запропонував Верховній Раді підтримати законопроект, який встановлює мито на експорт нашого збіжжя. Кожен, хто продасть за кордон тонну пшениці, буде змушений заплатити державі 9% від суми оборудки. За тонну кукурудзи доведеться викласти вже 12 відсотків, а ячменю — цілих 14 відсотків від її ринкової вартості. Потурбувалися чиновники і про можливе, хоча і малоймовірне, падіння вартості сільськогосподарської продукції. Так ставка мита за пшеницю не може опуститися нижче 17 євро за тонну, кукурудзи — 20, а ячменю — 23 «єврики».

У березні нинішнього року вітчизняний споживач був змушений заплатити за традиційний набір фруктів та овочів на 13% більше, ніж у лютому. Агрофляція — цей термін вигадали, втім, не у нас, в Україні зашкалює навіть з урахуванням фактору сезонності. Скажімо, якщо порівняти березень 2011–го з березнем 2010–го, то споживач переплачує вже на 43 відсотки! Надалі ж прогнози песимістичні — найближчим часом городина та садові плоди продовжуватимуть дорожчати. Окрім традиційних причин — підвищення вартості води, газу, активізації експорту до Росії, дефіциту на внутрішньому ринку, відсутності логістичних схем для просування на ринок продукції українських виробників, — аналітики називають ще одну: широкомасштабний дерибан державних коштів, призначених на підтримку садівництва, виноградарства та хмелярства.

Візит російського прем’єра Володимира Путіна до Києва виявився блідішим і безрезультатнішим, ніж очікували. «Йому [Путіну] потрібен месидж для російського суспільства, і ми його почуємо. Путін приїхав перемагати», — заявляв напередодні приїзду російського гостя експерт Валерій Чалий. «Ми маємо нові аргументи для перегляду газових контрактів», — переконували чи то себе, чи то росіян високі українські чиновники. Жодного влучання! Російський лідер ні на йоту не вийшов за межі дипломатичного протоколу: жодного фірмового жарту чи провокаційної заяви. Про що розмовляв гість із Миколою Азаровим та Віктором Януковичем за зачиненими дверима, пресі навіть не натякнули, а от підготовленість нашого Прем’єра до прийому «жорсткого переговорника» Путіна викликала усмішку у профільних експертів.

Шалені 90ті, схоже, таки повертаються. Принаймні стара добра «кравчучка», перейменована в «азарівку» чи «януковичівку», може знову з’явитися у вжитку українців, а творча та інтелектуальна еліта повернеться на своє законне місце — колгоспні поля, приватні городи і провінційні базари. Приблизно так бачить поступ України в ХХІ столітті та місце нашої держави у світовій системі координат законно обрана влада. Якщо, звичайно, вірити публічним заявам Прем’єр­міністра Миколи Азарова і не вважати їх невдалими жартами.