З’їздити взимку в Карпати й покататися для свого задоволення на лижах полюбляють чимало наших співвітчизників. А от знайти гірськолижників, які могли б захищати честь держави на високому міжнародному рівні, дуже складно. І гори в нас не такі високі, й траси на них не відповідають належним вимогам, та й місць, де можна професійно навчатися гірськолижному спорту, бракує. Попри це, українці регулярно виступають на міжнародній арені. І хоча рівень майстерності не дозволяє пробиватися на етапи елітного Кубка світу, вони беруть участь у менш престижних змаганнях, а на чемпіонати світу й Олімпійські ігри потрапляють за національною квотою. Донедавна наші спортсмени надавали перевагу технічним дисциплінам і лише тепер почали пробувати сили у швидкісних.

За 17 років незалежності наша держава лише одного разу була представлена на зимових Олімпійських іграх хокейною командою. У 2002–му в Солт–Лейк–Сіті «синьо–жовті» посіли десяте місце серед 14 колективів. Під орудою видатного тренера «Сокола» 1980–х років Анатолія Богданова українці в американському штаті Юта обіграли французів і швейцарців, але поступилися білорусам і латвійцям. Тоді ж уперше й востаннє светри з тризубом на грудях одягали наші представники в НХЛ Понікаровський і Федотенко.
У найближчі три дні в Ризі наша збірна спробує вдруге вибороти право зіграти на найпрестижнішому спортивному турнірі чотириріччя.

Кожен двобій у професіональному боксі потребує «розкрутки», адже головним у цій сфері є отримання максимально можливого прибутку. Якщо ж очікується протистояння за чемпіонський пояс, то й на кону стоять великі кошти. Організатори зустрічі намагаються зробити їй широку рекламу, аби продати всі квитки в залі й отримати гідні гонорари від телевізійних компаній.

Нерідко до зимових змагань у приміщеннях фахівці та й деякі легкоатлети ставляться зневажливо. Можливо, через те, що їм не вдається демонструвати в манежах «швидкі секунди» та «великі метри». Загалом же під дахом представники «королеви спорту» встановили чимало досягнень, які іноді навіть перевершують рекорди на «відкритому повітрі».

Турнір у голландському містечку Вейк–ам–Зеє веде свою історію з 1938 року. Щоправда, до 1968–го його проводили в іншому місті — Бевервійку, але свої традиції він зберігає вже 71 рік поспіль. На узбережжі Північного моря традиційно збираються найкращі шахісти з усього світу. Причому бажаючих взяти участь стільки, що організаторам доводиться розподіляти їх за рейтингом на три групи — А, В, С.

Ми всі звикли пишатися чемпіонами світу — Віталієм і Володимиром Кличками, які успішно представляють Україну на міжнародній арені. Між іншим, шанс доторкнутися до цієї слави й побачити наших славних співвітчизників на Батьківщині випадає рідко. Хлопці прив’язалися до США й Німеччини, що й не приховують у своїх інтерв’ю. Особливо Володя, котрого частіше можна побачити в Нью–Йорку чи Берліні, ніж у Києві. Віталій став політиком і більше своїх виступів перед журналістами присвячує проблемам столиці, ніж спорту.

Учора на кортах «Мельбурн–парку» ледь не сталася чергова історична подія. До півфінальної стадії жіночого одиночного розряду цілком могли потрапити представниці однієї країни. Чи то іншим так сонце напекло (температура часом зашкалювала за 40 градусів за Цельсієм), чи просто настільки потужно прогресує теніс у Росії, але гідної конкуренції «навалі» наших сусідок світова спільнота скласти не змогла. До дива було рукою подати, але не згодною з його втіленням у реальність виявилася одна тенісистка, яка й зіпсувала «всю кашу».

Не завжди приємне літнє сонце, що зазвичай супрово­джує січневі баталії відкритого чемпіонату Австралії, цього року знову вирішило нагадати про себе. Як не намагалися тенісисти не звертати на спеку увагу, аби не накликати «біду», погодні катаклізми не обійшли їх стороною. Активізувалося світило на межі першого й другого тижнів турніру. І хоча організатори намагаються призначати більшість матчів на вечірній і навіть нічний час, розклад змагань вимагає проведення ігор також за не надто сприятливих умов прямого сонячного удару.

Четверте коло «Аустреліен оупен» могло стати історичним для українського тенісу. Перш за все, вихід до 1/8 фіналу для двох представниць України став би їхнім найкращим досягненням на турнірах серії «Великого шолому». А по друге, у випадку виграшу в третьому раунді сітка змагань у наступному матчі звела б сестер Бондаренко між собою. На жаль, ані рекорду, ані видовищного неординарного протистояння дві уродженки Кривого Рогу нам не подарували. Наче змовившись, вилетіли з турніру обидві.

Чергові змагання найкращих «стріляючих лижників» планети позавчора відкрилися на трасі поблизу італійських містечок Антхольц і Антерсельва. Шостий етап Кубка світу для українців — генеральна репетиція, адже ні для кого не секрет, що пріоритетом для «синьо–жовтих» є чемпіонат світу, який у лютому прийматиме Корея. За успішні ж виступи на інших стартах держава похвалить, але ні премій, ні інших відзнак не вручить.