Київ — місто доволі специфічне. Керівники столиці можуть протягом дня за безцінь роздати сотні гектарів землі, викинути на вулицю бібліотеку чи книгарню, «поселивши» натомість більш прибуткових клієнтів тощо. Однак якщо останнім часом суперечливими, з точки зору закону, справами займалися безпосередньо очільники Київської міськдержадміністрації, то тепер ітиметься про Дарницький район столиці, керівництво якого пішло ще далі, виселяючи на вулицю в пік здачі іспитів більше трьохсот студентів.

Віталій Кличко не має сумнівів у власній перемозі. Під час зустрічей із киянами він запевняє, що стане мером столиці, а очолюваний ним блок набере до 35% голосів і утворить більшість у Київраді. Звісно, цьому заважає розпорошеність сил у демократичному таборі. Але вчора на прес–конференції Віталій Кличко запевнив журналістів, що вже в тижневий термін демократичні сили домовляться про єдиного кандидата в міські голови. Мовляв, перемовини з цього приводу — вже на завершальній стадії, а після обговорення «всіх пунктів» перейдуть у публічну площину.

«Сьогодні в нас насправді є два кандидати [на мерську посаду], які ведуть реальну боротьбу, — каже Віталій Кличко, маючи на увазі себе й чинного мера Леоніда Черновецького. — Решта кандидатів мають амбіції на півтора відсотка і наразі не становлять серйозної альтернативи нинішній міській владі».

Представник Консер­вативної партії Ве­ликої Британії Борис Джон­сон переміг на виборах мера Лондона, які відбулися 1 травня. За офіційними результатами, які були оприлюднені позавчора, за 43–річного кандидата консерваторів проголосували 1,168 мільйона мешканців Лондона, а чинного мера Кена Лівінгстона, який відбув дві чотирирічні каденції на цій посаді і претендував на третю, підтримали 1,028 мільйона лондонців. Борис Джонсон вже сьогодні береться до виконання обов’язків столичного градоначальника. Він відомий у країні як гостроязикий редактор газети «Спектейтор», що відображає погляди консерваторів, учасник усіляких телешоу, збурювач громадської думки. А проте Джонсон — людина з двома престижними вищими освітами, депутат Палати громад.

Тих киян, які, всупереч бажанню «забити» на політику й розважитися на зумисне для такої мети організованих подалі на околицях концертах, 25 травня таки прийдуть на виборчі дільниці, щоб виконати свій громадянський обов’язок, чекає нелегкий вибір. І не лише тому, що «всі кандидати одним миром мазані», а й з огляду на кількість охочих покерувати столицею. 37 блоків та партій претендують на місце у Київраді й удвічі більше — 79 — осіб прагнуть сісти у крісло мера. Метрове «простирадло» з переліком претендентів на посаду міського голови буде зеленкуватим, а на 20 см коротший список партій та блоків — бежевим.

Інколи хочеться вірити в повернення сили ЗМІ. Яскравим прикладом впливу четвертої влади став учинок чемпіона світу в суперважкій вазі за версіями WBO й IBF Володимира Кличка. Українець, звернувши увагу на критику з боку вітчизняної преси, зокрема, «України молодої», нарешті провів передматчеву прес–конференцію й на Батьківщині, а не лише в Німеччині та США, як це траплялося донині.

Минулих неділі та понеділка відбувся другий тур виборів мера Рима, а завтра відбудуться вибори мера Лондона. Це події далеко не локального значення і за ними у світі стежили і стежать з більшою увагою, ніж за виборами президентів багатьох країн. «Вічне місто» і центр Туманного Альбіону є провідними економічними, культурними та політичними центрами світу. Рим формально є лише однією з італійських общин, але його річний валовий продукт нетто оцінюється в 168,373 млрд. доларів. Для прикладу, річний валовий продукт сусідньої Хорватії становить 51,356 млрд. доларів, тобто майже утричі менше. Для Лондона з передмістями цей показник — 662 млрд. доларів, що майже вдесятеро більше за національний валовий продукт України (він, нагадаю, складає 70 млрд. доларів). Додаткового горіння емоцій виборам додавало те, що найбільші шанси на перемогу в Римі мав фашист, а в Лондоні — комуніст.

Як про вибори мера Мукачева 2004 року казали, що то — «репетиція виборів Президента», так і нинішня виборча кампанія в Києві оголошена «генеральною репетицією» наступних президентських перегонів. Чи так воно насправді? Мабуть, не зовсім. Адже за столичний комунальний трон змагаються не зовсім ті політичні сили, що фігурують на загальноукраїнській арені. У Києві кандидатів значно більше, інакші й конфігурації блоків. Крім того, у столиці залишається фактично «поза грою» Партія регіонів, вельми популярна в масштабах усієї України. Але київські вибори–2008 мають дати відповідь принаймні на одне запитання, дуже важливе для президентської кампанії 2010 року: чи зможе на цьому плацдармі здобути стратегічну перемогу Блок Юлії Тимошенко?