На «фінал чотирьох» Кубка країни Національна федерація знову одночасно зібрала найкращі чоловічі й жіночі клуби. Щоправда, свято баскетболу чимало втратило від проведення у скромному столичному залі «Меридіан». У п’ятницю вболівальники не палали бажанням добиратися майже на околицю Києва, та ще й викладати по 30—50 гривень за можливість побачити «прохідні» півфінали (до того ж усі матчі у прямому ефірі показував «Мегаспорт»). А от на вирішальний двобій чоловіків арена БК «Київ», що вміщує 800 глядачів, не змогла прийняти всіх бажаючих. Місць бракувало і вболівальникам, і журналістам, і навіть гравцям команд — учасниць «фіналу чотирьох».
Торік у Сумах усе виглядало значно привабливіше. Але, очевидно, в часи фінансової кризи інші клуби приймати турнір не хотіли, а ФБУ на оренду Палацу спорту не розщедрилася. Хай там як, від передислокації володарі призів не змінилися — трофеї знову дісталися тим самим клубам із півдня країни.

Після двох доволі легких перемог у Кубку виклику на «Київ» очікувало більш серйозне випробування. Позавчора ввечері «інтернаціонал» Саші Обрадовича зустрічався з колись грізним італійським «Віртусом». У 1998 році команда з Болоньї, виступаючи під назвою «Кіндер», виграла найпрестижніший клубний турнір Старого світу — Євролігу УЛЄБ. Нині ж підопічні Маттео Бонічоллі задовольняються участю в третьому за рангом єврокубковому змаганні.

До незвичної для нас практики проводити товариські зустрічі взимку українська національна команда залучилися лише кілька років тому. Ці експерименти чомусь нагадують виступи збірних у клубі веселих і кмітливих, коли в єдине ціле намагаються об’єднати кілька колективів. Кожен намагається «жартувати» на свій лад, а в підсумку виходить не надто злагоджений хор.

Повторне побачення киян із командою з Рязані в Броварах мало особливий характер. У першу чергу — через суттєві зміни у складі господарів. У понеділок о 15–й годині збірна України прилетіла з Риги до Борисполя, й одразу шестеро її гравців виявили бажання за чотири години вийти на лід у складі свого клубу — «Сокола». Біло–синю форму позавчора вдягли захисники Срюбко, Наваренко, Побєдоносцев і Люткевич та нападники Шафаренко й Матвійчук. Воротар Карпенко, оборонець Толкунов, нападники Литвиненко, Сальников, Цируль отримали відпочинок.

За рік до відкриття Білої Олімпіади–2010 у Ванкувері Міжнародна хокейна федерація визначила 12 команд–учасниць Ігор. Завершальні відбіркові турніри відбулися 5—8 лютого в трьох європейських містах, і скрізь переможцями стали господарі — Норвегія, Латвія та Німеччина. Хокейна Україна до права приймати такі змагання не доросла і на турнірі в Ризі путівку до Канади вибороти закономірно не змогла.
Єдине, що давало надію на успіх нашої збірної, — це доволі боєздатний склад і колишня слава. Утім, як виявилося, в хокей грають не імена й титули, а конкретні люди. Хоч це й прикро, але три зустрічі в латвійській столиці показали, що українці слабші принаймні за господарів, а незабаром, цілком імовірно, програватимуть і менш потужним суперникам.

Санний спорт в Україні відноситься до вимираючих. У нас немає жодної повно­цінної траси — у Львові лише стартова естакада, а в Кременці на Тернопільщині, де й проводять національну першість, — дерев’яний остов. Тим неймовірнішим здається успіх Наталії Якушенко на 41–му чемпіонаті світу в американському Лейк–Плесіді.

За перипетіями навколо братів Кличків бої інших українських боксерів–професіоналів часто залишаються незаслужено обділеними. Чимало з них претендують на чемпіонські пояси провідних організацій, а троє й нині є володарями почесних титулів. Був час, коли одночасно шестеро українців володіли званням чемпіона світу, але минулого року з цієї компанії вибув Володимир Сидоренко, який тепер сподівається на матч–реванш.

Боротьбу за єдину путівку на Олімпійські ігри–2010 у Ризі збірна України почала з перемоги над італійцями. Непоступлива апеннінська команда на чолі з канадським тренером Ріком Корнаккія добре знайома нашим хокеїстам. У запеклій дуелі на чемпіонаті світу 2006 року у тій же столиці Латвії наші здолали «Скуадру адзурру» з рахунком 4:2. Той матч запам’ятався кількома бійками й загалом 94 хвилинами штрафу. Утім за рік на етапі Кубка виклику у Франції італійці взяли переконливий реванш — 5:1. Позавчорашнє ж протистояння довело, що відтоді зміни на краще відбулися в нашій команді. Принаймні рахунок на табло підтвердив, що хокейна Україна сильніша за Італію. Підопічні Олександра Сеуканда зроби­ли значно більше кидків по воротах суперника (36 проти 24) і мали перевагу впродовж усього матчу. Кілька разів «синьо–жовті» не реалізували чудові гольові можливості, зокрема Андрій Срюбко влучив у стійку воріт.

Головною спортивною подією цього тижня є, без сумніву, олімпійський кваліфікаційний турнір із хокею в Ризі. Чи то щось ну дуже велике здохло в лісі, чи зорі на небі стали в якійсь немислимій позі, але українське телебачення наважилося показати всі три матчі нашої збірної, до того ж півтора з них — у прямому ефірі. Проте вже перший із цих двобоїв подарував шанувальникам найшвидшої у світі гри купу негативних емоцій. І справа не в діях наших хокеїстів на майданчику — вони якраз завдання виконали, обігравши Італію. Справа в телевізорі. В анонсований час початку трансляції (15.00) глядачі Першого національного могли стежити за... засіданням Верховної Ради. Там саме вирішували важливе для когось питання — чи висловлювати недовіру Прем’єр–міністру.