18—20 квітня на сцені столичної Російської драми відбудуться гастролі Дніпропетровського академічного театру імені Максима Горького. Три вистави, звісно, замало для того, щоб скласти повне уявлення про художній рівень театру, але дніпропетровці обрали найпоказовіші спектаклі, які, на думку керівництва, підкреслюють їхню творчу індивідуальність.

Позавчора у столичній Українській драмі співали осанну фундатору Театру імені Франка Гнатові Юрі. І хоча за хронологією «франківці» трохи не встигли — один із фундаторів цього театру народився 8 січня 1888 року — але цю прикрість вони сповна компенсували своїм щирим ставленням до спеціального проекту, який назвали «Життя і сцена». Автор сценарію та режисер Дмитро Чирипюк призначив розпорядником дійства Богдана Бенюка. Як і для Гната Петровича, для Бенюка однією із визначальних є роль Швейка в однойменному спектаклі.

«Французька весна», яка зараз триває в Україні, за великим рахунком, виконує просвітницьку функцію. Нас знайомлять iз найкращими новинками сучасного французького мистецтва, культурними рефлексіями та трендами, аби ми склали своє уявлення про його рівень і потенціал, співставили з тим, що відбувається на українських мистецьких майданчиках. У цьому контексті фігура драматурга Еріка–Емманюеля Шмітта справді стоїть наче трохи осторонь — хто–хто, а він точно представлення не потребує. Шмітт давно і впевнено утримує лідерство популярності серед сучасних авторів театру, його книги перекладені сорока мовами, а п’єси активно ставлять в усьому світі. Вистави за творами Шмітта — «Загадкові варіації», «Маленькі подружні злочини», «Фредерік або Бульвар злочинів», «Оскар і рожева пані» — є в репертуарі багатьох українських театрів. А тому зустріч із французьким літератором, що пройшла у Молодому театрі, перетворилася на милу бесіду добрих знайомих. Причому позитивний, доброзичливий тон цьому рандеву задав саме Ерік–Еммануель, людина не лише талановита, а й, як з’ясувалося, щира, відверта, з прекрасним почуттям гумору і без жодних натяків на зіркову хворобу.

Стосунки прем’єра українського балету Дениса Матвієнка з Національною оперою України ніколи не були безхмарними. Двічі йому доводилося прощатися з цим театром, який, за логікою, мав би щосили триматися за танцівника такого рівня. Натяк на перемогу здорового глузду в історії стосунків Дениса та НОУ мав місце півтора року тому, коли тодішній міністр культури Михайло Кулиняк запропонував Денису Матвієнку очолити балетну трупу театру. Трапилося це на фестивалі Вадима Писарєва, а свідком розмови міністра й прем’єра світового балету була навіть Людмила Янукович.

Кіносекцію «Французької весни» розпочав фільм «Мьобіус», гучна прем’єра якого відбулася минулого четверга у кінотеатрі «Київ». На відміну від інших стрічок, які будуть показані у рамках фестивалю французького мистецтва одноразово, картина Еріка Рошана в Україні вийшла у широкий прокат. На столичній презентації «Мьобіус» представляли сам режисер та російські актори Володимир Меньшов і Олексій Горбунов. Незважаючи на те, що панове Меньшов і Горбунов зіграли тут другорядні ролі, за виразністю, колоритністю та харизматичністю їхні персонажі не поступаються головним героям.

Нещодавня церемонія премії «Київська пектораль» укотре наштовхнула на думку: щось не так у нашому королівстві. Порожні місця в партері Театру Франка (пригадую, за часів мого студентства ми мріяли спостерігати за церемонією нагородження хоча б із балкона третього­ ярусу), не всі переможці приходять за своїми нагородами, до образливого мало народних та заслужених артистів столичних театрів, що у фойє полюбляють щиро посміхатися у телевізійні камери і розповідати про свою вдячність долі, яка привела їх на кін... Та що там, самих камер майже не було — «розкручених» акторів на церемонії одиниці, а коментарі перспективних початківців, за логікою телевізійних менеджерів, навряд чи зацікавлять глядачів, привчених до серіальних облич. Таким чином ця благенька церемонія, організатори якої не додумалися вручити лауреатам хоча б по квіточці, стала не стільки урочистою, як показовою... Свою розмову з художнім керівником Театру драми і комедії я почала із запитання про свято театру. Далі наша бесіда плавно перетекла у русло проблем театрального мистецтва, яких, на відміну від флори на урочистій сцені «Київської пекторалі», сьогодні вистачає.

Позавчора в Москві назвали лауреатів XXVI Національної кінематографічної премії «Ніка». Серед переможців — і наша Кіра Муратова, яка зі своєю стрічкою «Вічне повернення» цього разу тріумфувала у номінації «Кращий фільм країн СНД та Балтії». Світова прем’єра «Вічного повернення» відбулася наприкінці 2012–го — фільм обрали до конкурсної програми Римського кінофестивалю. У широкий прокат картина вийде цього року.

«Він майстерно закрутив. А розкручувати — не наймався!». Це — цитата з форуму фільму «Транс», так кіноман N. захищає режисера картини Денні Бойла. Завтра ця стрічка виходить в український прокат, а тому погодитися чи посперечатися з цим глядачем–адвокатом зможе кожен бажаючий.

Сьогодні виповнюється 95 років з дня народження класика української літератури Олеся Гончара. З цієї нагоди заплановано чимало заходів різних рівнів, багато з яких відбудеться на батьківщині літератора, в Дніпропетровську. Літературознавці вкотре говоритимуть про феномен Гончара, школярі писатимуть тематичні твори, а співробітники Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.» вирішили вшанувати пам’ять письменника відповідно до концепції цієї інституції. Гончар і війна — тема, яку науковці й досі вважають благодатною для своїх розвідок. Оскільки «військові університети» багато в чому вплинули на подальшу творчість письменника.

13—14 квітня в Києві гастролюватиме Грузинський театр імені Шота Руставелі. Подія сама по собі заслуговує на підвищену увагу театралів, оскільки, на відміну від деяких московських «гастролерів від Мельпомени», що навідуються в Україну регулярно, цей театр востаннє приїздив до нас три роки тому. Вистави ж, які цього разу везуть грузини, найбільш затятих шанувальників театрального мистецтва взагалі примусять нетерпляче рахувати дні до початку гастролей. Обидві вони є знаковими не лише в історії театру Руставелі, а й в історії сучасної Грузії. 13 квітня грузини покажуть «Сезон полювання», наступного дня — виставу «Солдат, кохання, охоронець і... Президент».