Недавня газова «війна» між Росією та Україною, коли перша звинувачувала сусідів у відборі блакитного палива, а друга клятвено присягалася, що нічого не брала, — виникла не на пустому місці. Її, власне, могло б і не бути (або наші північні сусіди знайшли б для «нападу» якийсь інший привід), якби обидві сторони вимірювали об’єм газових потоків сучасними приладами. Навіть невелика похибка в цьому процесі дає можливість трактувати отриманий результат з певною часткою умовності, хоча і в межах установлених правил.

Аварія на нафтовидобувній платформі «Діпвотер хорайзон» компанії «Брітіш петролеум» у квітні цього року та наступний вилив у води Мексиканської затоки великої кількості нафти стали найбільшою техногенною катастрофою в історії США. У листопаді цього року «БП» повідомила, що її фактичні та очікувані витрати на ліквідацію цієї аварії наближаються до 40 млрд. доларів. Нафта забруднила узбережжя п’яти штатів США: Луїзіани, Алабами, Міссісіпі, Техасу та Флориди. Завдані їм збитки сягають 7,4 млрд. доларів. Відтак, ліквідація та попередження катастроф, аналогічних тій, що сталася в Мексиканській затоці, зросли до однієї з найбільш серйозних проблем міжнародної екологічної безпеки.

Одними з перших у світі методику та практичні механізми попередження і ліквідації подібних аварій на платформах для видобутку нафти і газу запропонували українські вчені. Розроблена ними методика, технології та обладнання щойно запатентовані в Українському інституті промислової власності. Минулої п’ятниці в Інституті електрозварювання (ІЕЗ) ім. Є. Патона відбулася презентація цієї унікальної розробки.

Першого листопада з космодрому на мисі Канаверал має стартувати у свій 39–й політ «шатл» «Діскавері». Фахівці Американської національної аерокосмічної агенції (НАСА) проводять тестування як ніколи ретельно. Адже це може бути фінальний — 133–й — запуск за програмою космічних кораблів багаторазового використання.

Для корабля «Діскавері» (в перекладі — «Відкриття») цей старт буде точно останнім. Човник візьме курс на Міжнародну космічну станцію, до якої має пристикуватися 3 листопада. У рамках польоту № STS–133 запланована доставка на МКС обладнання та матеріалів у модифікованому транспортному модулі «Леонардо», який стане додатковим складським приміщенням для небесної станції, і на експериментальній транспортній платформі. Також на «Діскавері» летить «Робонавт–2» — робот, що є спільною розробкою компанії «Дженерал моторз» і НАСА. Командиром останнього екіпажу «Діскавері» є Стівен Ліндсі. За графіком, найбільш заслужений із «шатлів», який служив НАСА впродовж 26 років, має повернутися 12 листопада.

Раніше планувалося, що саме цього дня закінчиться велика та визначна ера в освоєнні космосу човниками. Однак, за повідомленням прес–служби НАСА, у лютому 2011–го ще має полетіти «шатл» «Індевор» («Старанний»).

Цивілізоване людство ніколи не скаржилося на брак прогнозів щодо кінця світу. На цю невмирущу тему не висловилися хіба що ліниві тубільні оракули. Зате які авторитети тут «засвітилися»: від Івана Богослова та Ностардамуса з їхніми апокаліптичними одкровеннями до Роланда Еммеріха, режисера резонансного фільму–катастрофи «2012».

Скінченність земної цивілізації мало хто піддає сумніву. Загадка лише в одному — коли і як? Невже в людства не залишилося шансів? Вони ще є, проте надто крихкі, переконують відомі українські вчені, академіки Олег Адаменко та Георгій Рудько — автори унікальної у всепланетарному масштабі праці «Землелогія», недавно виданої в Києві скромним накладом 750 примірників.

У середині травня співробітники ННТЦ «Харківський фізико–технічний інститут» нарешті отримають змогу прочитати документи, в яких виписано всі нюанси уранової сенсації, що сколихнула інформаційний простір після останнього ядерного саміту у Вашингтоні. Наразі умови, за якими Україна позбудеться своїх запасів високозбагаченого урану, нагадують класичного кота у мішку. Тобто всі розуміють, що його існування — це та реальність, з якою доведеться жити, а от що вона означає насправді — закрита тема. Про варіанти розвитку майбутніх подій розповів заступник директора інституту Іван Карнаухов.

Новий рік почався масштабною «трясицею». Усього за якихось два місяці земля розкололася навпіл під ногами мешканців кількох країн, забравши сотні тисяч життів. До України відлуння великих землетрусів донеслося у вигляді тривожного сигналу від учених Румунського інституту фізики Землі, які спрогнозували сильні поштовхи в районі гірського хребта Вранча, що у Східних Карпатах. Поки що прогнозоване дев’ятибальне лихо не справдилося. Але що нам чекати в майбутньому? Це запитання «УМ» адресує завідувачу кафедри геології Геолого–географічного факультету Харківського національного університету імені В. Каразіна, доценту Едуарду Тхоржевському.

«Новина про те, що у сина — синдром Дауна, стала для мене несподіванкою. Я народжувала вдома, тож дізналася про це не від лікарів, а від свого чоловіка, — пригадує киянка Наталя Жданова. — Ми з ним у розпачі сіли й стали думали, що робити далі. Вирішили, що найматимемо доглядальницю, яка дивитиметься за дитиною. Ми не мали жодного уявлення про синдром — думали, що син, мов рослина, лежатиме в одному місці все життя й не розумітиме, що відбувається навколо. Все змінилося, коли одного разу він мені посміхнувся: тоді я зрозуміла, що рада цій дитині».

Історій, схожих на цю, в Україні багато. Власне, як і в усьому світі: статистика щодо синдрому Дауна скрізь однакова — кожен 700–й­ малюк на землі народжується з цим діагнозом. Батьки, які не відмовилися від таких дітей, стверджують, що їхні чада нічим не відрізняються від інших. Хіба що добріші та ніжніші за інших, тому їх і називають «сонячними». Напередодні 21 березня — Всесвітнього дня людини з синдромом Дауна — ми також у цьому переконалися.

На географічних картах давньоримського вченого Клавдія Птоломея світ не такий, як зараз. Скажімо, Сахара та Аравійська пустеля наскрізь пронизані широкими руслами річок та басейнами озер і, з усього видно, квітнуть буйним цвітом. А теперішня територія України, наприклад, закута у панцир доісторичного льодовика або вкрита підталими моренами. Власне, тут якраз немає нічого дивного — клімат на Землі змінювався не раз, тому пустельні метаморфози для науковців давно не новина. Проблема в іншому. Карти цього географа настільки точні, ємкі й глобальні, що не могли бути створені представниками жодної з відомих цивілізацій, які мешкали на Землі у періоди, коли Сахара була зеленою. А відтак пошук першоджерела може принести людству нове розуміння земної історії.

Чернігівському астрофізикові Анатолію Іванову насправді позаздрити важко. «УМ» уже повідомляла, що сім років тому він розробив власну теорію функціонування Всесвіту як єдиного організму і виклав свої думки в окремій книзі. З того часу самобутній автор і втратив спокій, адже західні вчені в унісон його відкриттю вигукують «Еврика!» то з одного приводу, то з іншого, присвоюючи собі на цій ниві першість. А наш співвітчизник лише безпорадно розводить руками. З країною чернігівцю явно не пощастило, бо у нас ніколи не цінувалися нові ідеї. Власне, якби не книга «Живий організм Всесвіту», в якій пан Іванов давно передбачив те, що зараз сходить за велику наукову сенсацію, то його пророцтва за усталеною вітчизняною традицією можна було б поставити під сумнів. Але оскільки що написано пером, того не виволочиш волом, продовження діалогу з цікавим першовідкривачем здається цілком резонним.

Кажуть, що за краплиною води можна пізнати море. Інститут електрозварювання ім Є. О. Патона (ІЕЗ), який у ці дні відзначає 75–ту річницю створення, є «найбільшою краплиною» української науки. Про завдання та проблеми інституту, як і проблеми української науки загалом, ішлося в розмові кореспондента «УМ» із провідним фахівцем ІЕЗ, академіком Національної академії наук України Володимиром Івановичем Махненком.