Ця подія у першій українській столиці відразу потрапила до розряду резонансних. Як–не–як, а пропав сам лідер ортодоксальної єврейської громади. Причому зник за обставин загадкових — автомобіль релігійного діяча знайшли біля банківської установи, де йому батько мав передати 100 тисяч доларів США.
Як стверджує дніпропетровчанка Юлія Пелюх, її дворічному синові 6 серпня зробили планову операцію. І можна уявити жах жінки, коли вона дізналася, що син помер.
Нині подібне усвідомити важко, але радянські газети про транспортні катастрофи тоді не писали. І по радіо чи телебаченню про це теж не повідомлялося. Немов їх не було взагалі.
Однак у цьому випадку факт катастрофи приховати було неможливо. І зовсім не тому, що вона вражала небувалою масштабністю, — у небі поблизу Дніпродзержинська зіштовхнулися у повітрі два літаки Ту–134А загалом зі 186 пасажирами і членами екіпажу на борту. Один із них слідував за маршрутом Ташкент–Гур’єв–Донецьк–Мінськ, курс другого проліг з Челябінська до Кишинева з проміжною посадкою у Воронежі. Проблема зі звичним утаємниченням інформації поставала вельми серйозно у зв’язку лише з однією обставиною: в одному з лайнерів летіла вся футбольна команда — ташкентський «Пахтакор». А цього вже не приховати за всього бажання. Та й як приховаєш, коли попрощатися зі своїми улюбленцями зійшовся мало не весь Ташкент? Проте все одно скупа інформація про цю вражаючу трагічну церемонію була опублікована лише в футбольній газеті. Навіть мій колега–журналіст, який тоді працював в одному з друкованих дніпродзержинських видань, зібравши найдетальніший матеріал про катастрофу, наразився на панічний переляк редакторки, яка не наважилася опублікувати інформацію про падіння двох літаків мало не на кількасоттисячне місто.
Поборами в наших лікарнях уже нікого не здивуєш. Пологовий будинок № 1 у Кривому Розі теж винятком не став. Як розповідають ті, хто мав із цим закладом справу, тут доводилося платити і за шпиталізацію, і за нагляд, і за ліки та маніпуляції. Проте останнє слово тепер бачиться зі смислом подвійним. Бо тут хвацько маніпулювали ще й людською свідомістю. Як розповідають правоохоронці, вони отримали близько сотні скарг на те, що у батьків медики вимагали близько чотирьох тисяч гривень на придбання препарату для розкриття легенів новонароджених — куросурф.
33–річний мешканець Першотравенська Т., можна сказати, народився у сорочці. Адже його викрали, погрожуючи пістолетом, четверо земляків. Нещасного завезли до спортивного залу охоронного агентства, прикували наручниками до металевої балки і стали постійно бити руками, ногами, гумовими палицями, вимагаючи повернути борг у сумі 50 тисяч гривень. Зрештою, потерпілий запропонував своїм мучителям переписати на них свою квартиру.
Начальник УМВС України у Дніпропетровській області генерал–майор Анатолій Науменко категорично заявляє, що вбивство 22–річного співробітника Марганецької міліції Сергія Бондаренка сталося на суто побутовому ґрунті. Також він зазначив, що один із заводіїв конфлікту, якому намагався запобігти ціною свого життя Сергій Бондаренко, був місцевий спортсмен М., якого він вважає за необхідне утримувати під арештом, проте суд на це подивився інакше і прийняв рішення про звільнення.
Люди йшли і йшли... Здавалося, що цьому потокові немає кінця–краю. Такої масової похоронної процесії 50–тисячний Марганець ще не знав — так принаймні стверджували мої співрозмовники.
Біля труни загиблого вже виплакала всі сльози мати. Ще стримував себе батько, який терміново приїхав із Москви, де перебував на звичних для марганчан заробітках. Дуже плакала дівчина, з якою Сергій, кажуть, уже готувався до весілля... На стіні будинку, де мешкав загиблий, хтось написав «Бондик Super» — як своєрідний вияв поваги до нього. Присутні не могли повірити, що співробітника міліції могли вбити серед білого дня — точніше, близько шостої години недільного вечора, коли Україна відзначала два свята — Конституції і молоді.
Інцидент стався у кафе, на березі Каховського моря. Сутичка виникла між двома компаніями відпочивальників. Одна з них — вірмени начебто почали чіплятися до місцевого спортсмена. Той не витримав і вдарив одного зі своїх кривдників. За збігом обставин, у кафе перебував і 22–річний інспектор патрульної служби Марганецького міського відділу внутрішніх справ Сергій Бондаренко, в якого того дня був вихідний. Однак хлопець усе одно кинувся розбороняти учасників бійки, в ній і отримав удар ножем у спину.
Пристрасті довкола утилізації твердого ракетного палива на державному підприємстві «НВО «Павлоградський хімічний завод» то вщухають, то розгораються з новою силою. На початку нинішнього року їх «роздмухував» особисто багаторічний керівник підприємства Леонід Шиман. На спеціально скликаній прес–конференції у Дніпропетровську він «барвисто» розповідав журналістам, які жахи можуть статися через те, що виникла проблема з бюджетним фінансуванням утилізації. Нині крига скресла — гроші виділено. Але чи з розумом їх буде витрачено? Генеральний директор концерну «Південруда», кандидат технічних наук, який, однак, просить називати його просто гірничим інженером, Петро Швидько має у цьому великі сумніви. Бо свого часу у США він вивчав, як правильно знешкоджувати небезпечне тверде ракетне пальне. Саме знешкоджувати, бо щодо термінів «утилізація» чи «конверсія» у Петра Васильовича — своя, особлива, думка ...
Коли мешканці Новогригорівки звернулися до корпункту «України молодої», я спершу вухам своїм не повірив. Навіть подумав, що в скромному селі на Васильківщині завелися антикомуністи. Адже люди повідомляли, що невідомі демонтують вулицю, яка бозна–скільки років носила ім’я Леніна.
