Після розвалу Радянського Союзу апологети відродження новітньої імперії на його колишніх теренах за один із методів своїх дій вибрали пропаганду «исконной» приналежності до Росії окремих територій, що відійшли до новоутворених держав. Потрапив до цього переліку й Кримський півострів, переданий 1954 року зі складу РРФСР до УРСР. Цей акт, що тоді здійснювався згідно з офіційним проханням Президії Верховної Ради РРФСР, відтепер у документах вищої влади Російської Федерації, публікаціях московських дослідників та політиків трактується не інакше як жест доброї волі росіян, котрі подарували Кримську область Україні з нагоди 300-річчя Переяславської ради. Поширюваний міф про «подарунок» Хрущова Україні є породженням агонізуючої імперської системи.

День працівників сільського господарства позаторік довелося зустрічати в досить незвичній компанії. Пиятика в колишній колгоспній конторі. Поруч сидять директор СТОВ, його заступники і... — ні, не голова райдержадміністрації і не начальник райсільгоспуправління, бо сільгосппідприємство не належить до «крутих», — керівник районної філії одного з провідних українських банків. Кредитор і позичальник на кшталт тих, що досі вважалися злісними неплатниками, разом піднімають чарки за те, щоб вродило й наступної осені, — чим не картина для пензля художника!
Але я точно знаю, що торік вони разом не пили. І в листопаді, швидше за все, не вип’ють. А все тому, що неврожай змусив 40 відсотків господарств зернової зони не повертати минулорічні кредити, а пролонгувати їх до 1 жовтня 2004 року. Як повідомив міністр аграрної політики Віктор Слаута, йдеться про чималу суму — 875 мільйонів гривень. «Влетіли» в копійку переважно потенційно перспективні господарства-середнячки з досвідченими керівниками, які намагалися «вписатися» в жорсткі умови сучасного бізнесу. Це означає, що нині вони не можуть розраховувати на нові позички. А скоро ж — весна...

«Беруть усі, всюди і за все», — такого висновку дійшла робоча група з питань корупції Всеукраїнської студентської ради при Президентові України. Всеукраїнська протикорупційна студентська акція тривала з 17 листопада по 6 лютого, тобто в час, коли вузи «стрясала» сесія. В цей час діяла телефонна «гаряча лінія»: кожен студент, який знав її номер, міг зателефонувати і розповісти про хабарників у його вузі та спитати поради, як чинити у тому чи іншому випадку. Окрім цього, представники студентської ради виїздили в регіони, розмовляли зі студентами та ректорами вузів. «Приблизно 150 гривень за залік беруть як у райцентрі на Чернігівщині, так і в столичному вузі, скажімо в КПІ, — каже секретар студради Андрій Черних. — Можна навіть сказати, що в усій країні виробилися єдині тарифи на такі «послуги» для студентів». Цікаво, що способи «оплати праці» викладачів за останні роки дещо оновилися. Якщо раніше гроші треба було передавати індивідуально, то тепер на курсі частенько є посередники, яким можна «здати» купюри і бути спокійним за свої оцінки, навіть не пішовши на іспит...

«Короче, дай скатати домашку, а то вчора щось так закумарилась, кльово відірвалась на паті, клепати було впадлюку. А то знаєш, той очкарик-препод пінитись буде». Цю розмову ми підслухали в університетському коридорі від двох мальвіноподібних першокурсниць. Погодьтесь, дуже змахує на розмову Доцента зі співкамерниками у фільмі «Джентльмени удачі». Пам'ятаєте, як недосвідчений у «фєні» герой Євгена Леонова примушував співкамерників перекладати всі розмови на «нормальну цивільну мову». Звичайно, цей діалог дівчат ми зрозуміли, бо перебуваємо з ними приблизно в одній віковій категорії. Але добре пам'ятаємо, як одна з викладачок університету після кожного семінарського заняття виділяла п'ять хвилин на те, аби студенти пояснили їй значення усіх слів, що вживали у своїх відповідях. Тоді ми відверто сміялися з дорослої жінки, більше того — професора філологічних наук, яка не розуміла таких простих слів, як «фішка» чи «лафа». А ще більше ми дивувались тому, що не завжди могли пояснити «цивільне» значення того чи іншого слова.

«Ну що, Надійко, підемо кави вип'ємо?» — одразу після інтерв'ю звернувся до мене відомий форвард і багаторічний капітан київського «Сокола», а нині — тренер ХК «Київ» Анатолій Дьомін. Погодившись, я навіть не підозрювала, що в кафе на мене чекає не тільки чашка зігріваючого напою, а й знайомство ще з двома талановитими хокеїстами минулого — заслуженим тренером України Ігорем Олексійовичем Шичковим, який стояв біля джерел українського хокею, й колегою Дьоміна по «бронзовому» «Соколу» 1985 року, легендарним воротарем київського клубу Юрієм Шундровим (нині він тренує голкіперів білоруського «Гомеля»). Три легенди найшвидшого в світі ігрового виду спорту вільно спілкувалися, жартували. Слухаючи, про що говорять Шундров, Шичков і Дьомін (а темою, звісно, був хокей), я переконалася: інтерв'ю з Анатолієм Миколайовичем обов'язково знайде свого читача, адже ця гра, попри складнощі нинішнього етапу, не втрачає популярності в Україні.

Про свою малу батьківщину — Чорнобаївський район Черкаської області — 54-річна Валентина, котра нині мешкає в селищі Комишани Херсонської області, не забувала й навідувалася сюди частенько, привозячи та продаючи городину. Але ніхто не знав і не відав, що пристойна жіночка, мати цілого нібито законослухняного сімейства, окрім вторгованих у рідних краях грошенят, возила додому ще й яловичину.

Марія Менжинська навчалася у Дніпропетровському національному університеті за фахом «міжнародна економіка». А після третього курсу у 2003 році їй посміхнулася доля. Принаймні поїздку до Сполучених Штатів Америки за студентською програмою Work & Travel багато друзів та знайомих дівчини розцінили саме так. Конкурс справді виявився серйозним — кажуть, набралося близько трьохсот бажаючих на якихось тридцять місць. Неабиякої вагомості поїздці надавало й те, що кандидати проходили співбесіду у посольстві США в Києві. Чи не найвирішальнішу роль у виборі суворої комісії на користь Менжинської відіграло непогане володіння нею англійською мовою.

Не так давно відійшов у вічність донецький літератор Іван Костиря, залишивши помітний слід не тільки в літературі (майже 40 виданих книг), а й у громадському житті регіону. Причому завдяки одній з ініціатив Івана Костирі в недалекому майбутньому рядки пісні на слова уродженця краю Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» можуть отримати особливе значення. Адже письменник виступив із клопотанням назвати одну з малих планет Донбас. Кримські астрономи свого часу вже «поселили» в космосі низку географічних назв нашої держави. Десь там угорі вже виблискують малі планети, названі на честь Києва і Севастополя, Полтави і Одеси, Херсона і Диканьки... А взагалі в міжнародному реєстрі космічних назв українські імена вперше з'явилися в ході виконання програми спостережень малих планет і комет, які розпочалися у Сімеїзькій обсерваторії ще у 1912 році. А вже потім були продовжені у Кримській астрофізичній обсерваторії АН СРСР (нині Міністерства освіти й науки України). Всього ж українських імен та назв у космосі нині понад 400.

Членові Соцпартії Юрію Луценку — 39 років, він не обтяжений особливими парламентськими та партійними регаліями, але є дуже цікавим співрозмовником як поінформований політик без комплексів, непримиренний опозиціонер-практик, блискучий стиліст і трибун. У 2000-2001 роках він увійшов до обойми впливових політичних активістів як співкоординатор акції «Україна без Кучми». Зараз знову настає «зоряний час» Юрія, адже на носі — нова і, судячи з усього, значно серйозніша та сильніша хвиля протестних виступів, і вона знову не обійдеться без «двигуна» Луценка. Про передумови та особливості «вулиці-2004» Луценко чимало розповів в інтерв'ю «УМ».

Позавчорашнє засідання розширеної колегії Генеральної прокуратури за підсумками роботи у 2003 році знову закінчилося гучним скандалом. На цей раз прокурор Херсонської області Микола Банчук не став чекати, поки його виженуть за невідомо які прорахунки в роботі, а сам голосно грюкнув дверима. «Я більше не буду терпіти образ від Генерального прокурора Геннадія Васильєва», — заявив він, додавши, що відмовляється працювати під керівництвом нового «донецького» шефа.