Обертається земна куля навколо своєї осi i все живе вчепилося в її плоть намертво. Тяжіння — не основне, i мчать, нiби на каруселi, без зупинок, а повз проносяться то день, то нiч, а через деякий час ще зима чи лiто, i все це повторюється безкiнечно. За мiльйони рокiв обертання на нашiй планетi багато чого змiнилося — моря, рiчки, гори, пустелi, i пiсля певного часу тут незмiнним нiчого не залишиться. Та є таке мiсце на цiй земельцi, де давно зостається все нiби без змiн, — це нинiшня територiя України. На цiй частинi Землi постiйно стоїть нiч, тому люди, якi тут проживають, нiколи не бачили свiтла i тому якiсь нiби неживi, безрадiснi, безпораднi, пасивнi та наївнi, як дiти. Ось над цими Богом скривжденими пiдло позбиткувалися сусiди–«брати» (в людей вороги кращi), загарбавши, загнали бiдних на столiття в рабську кабалу. Сьогоднi вже XXI столiття, i Україна стала незалежною, а народ так i залишається обкраденим, i далi живе, як у тiм анекдотi: «Захопили владу в державi чужинцi — народ мовчить, позбавили цi зайди їх нацiональностi — мовчать i далi; позбавили їх уже мови, щоб мiж собою бекали i хрюкали, — мовчать проклятущi. А ще кажуть, що заберуть землю i кожного другого хохла вiшатимуть. Нарештi заворушилися, пошепки перепитують один в одного: «Як же воно буде, мотузки свої нести чи влада видiлить?»...

Доброго дня творцям газети, усiм її читачам! Дозвольте вдруге вийти з замiткою до газети. Перша була 17 березня 2011 року — «Такого свинства, як сьогоднi, не бачила i не чула». (У минулорiчному листi панi Марiї йшлося про її життєвий шлях та соцiальнi i полiтичнi колiзiї нинішнього часу — Ред.).

«Свято демократії» стартувало. Основні політичні сили в Україні — буржуазно–ліберальні (крім КПУ та «Свободи»). Такою ідеологією дехто прикриває свою кримінальну суть (iдеться, звичайно, не про рішення судів, а саме про суть).

Я, українець вiд дiдiв–прадiдiв, до служби в армiї мав прiзвище Чорнусь. Прадiдусь мiй — Григорiй Гордiйо­вич Чорнус. Його я добре пам’ятаю, бо було менi вже 7 рокiв, коли помер вiн вiд голодомору–геноциду в 1933 р., проживши близько 110 рокiв.

Вiдкритий лист
Президенту України
Вiктору Януковичу

Шановний пане Президенте України! Як вiдомо всiм вiрним, а знаю, що ви вiдвiдуєте Божий храм, то, очевидно, мали б знати оповiдь про будiвництво Вавилонської башти.

Відсвяткували 21–ту річницю. Та не всі задумуються, що ж святкуємо. Для декого День Незалежності — це вихідний день, можливість послухати концерт на майдані, обіцянки Президента чи кандидатів. Дехто чекав від незалежності здійснення всіх бажань, як Ємеля від щуки, а не дочекавшись, розчарувався: «А що вона мені дала? Нащо нам та незалежність?

Перше вересня — святе i свято для мене, представника викладацької династiї, який ще й народився та вирiс у школi, у найпрямiшому розумiннi — в однiй зі шкiл, якi батько–директор та мати–вчителька виводили в передовi. Учительська була навiть не за стiною квартири, а за дверима, увечерi вони вiдкривалися, через учительську — в темну нiчну школу...