Явище шістдесятництва вже на п'ятнадцятому році незалежності України ще не досить досліджене, але в сприйнятті українців, свідомих своєї національної ідентичності, — яскраве, героїчне, полум'яне. Воно ще довго привертатиме увагу істориків, філософів, політологів, літераторів.
Подружжя Бадзів завжди було в самому центрі тих подій: актів протесту і прямого спротиву тоталітаризмові, арештів, виготовлення та розповсюдження матеріалів самвидаву. 25 квітня Юрій Васильович Бадзьо відзначив сімдесятиліття. Вітаючи його з цією датою, варто замислитися над долею «шістдесятників» і в радянській, і в новій, уже незалежній Україні.

Відтоді, як ми востаннє зустрічалися з Наталкою («УМ» писала про неї у 2000-му, а про її з друзями діяльність — у 2001-му), вона змінилася. Розквітла, стала впевненішою в собі, розкутішою. Та чи й можна дивуватися, адже Наталя Осауленко за ці роки здобула освіту, знайшла покликання, отримала фахові знання під це покликання, бо воно не збіглося з освітою, має роботу. А ще разом із друзями побувала у багатьох країнах, знайшла нових друзів. Зустріла того, хто став її чоловіком, і народила сина Сашка, якому зараз півтора року. Звичайна біографія звичайної молодої жінки, скажете ви. І ми погодимось.
Ось тільки до обласного прес-клубу, де призначена наша зустріч, Наталя без допомоги чоловіка не дістанеться. Втім чиюсь ще — а ми стоїмо з готовністю допомогти — категорично заперечує: «Та що ви, ми так кожного дня на роботу й з роботи. Ми ж на другому поверсі живемо. А ліфт не працює». Коли сходинки закінчуються, вона вміло рулює коридором свого візка, на якого Наталі довелося сісти в дев'ятнадцять.

Уже всі звикли до того, що жінки сьогодні нерiдко обирають професії, які завжди вважалися чоловічими. Ніхто вже не дивується жінці-шпалоукладнику чи жінці-керівнику уряду. Але все-таки трапляються випадки, коли навіть за сьогоднішнього розвитку гендерної політики представниці прекрасної статі обирають таку професію, яка просто не може не викликати здивування. Наприклад, дільничний інспектор міліції. Уособлення закону на місцях. Людина, якій потрібно бути і психологом, і криміналістом, а інколи навіть «бійцем «Беркуту». А тут раптом — жінка на посаді, на яку не кожен міліціонер погодиться.
Молодший лейтенант міліції, дільничний інспектор Щорського райвідділу внутрішніх справ Наталія Дубина — єдина жінка в УМВС України в Чернігівській області (а можливо, і в Україні), яка вже три роки працює дільничним інспектором.

Того дня мешканцям райцентру Березне, що на Рівненщині, було що обговорювати: мало не загинуло троє хлопчиків через повінь. Добре, що випадково поруч опинився Іван Артемович Галагуз. Проїжджаючи на підводі у своїх справах неподалік від річки Случ, вiн побачив на березi незвичне скупчення людей. Під’їхавши ближче, Іван Артемович дізнався у селян про надзвичайну пригоду. Виявляється, троє місцевих хлопчаків (найменшому — 12, старшому — 16 років) по обіді поїхали велосипедами до березового гаю заготовляти сік.

Олена Тимофіївна із Чернівців днями приймає, мабуть, як ніколи, багато гостей — ще б пак, адже їй виповнилося 100 років. Окрім рідних та друзів, її привітали також і представники місцевої влади, принесли Олені Панащі подарунки. Конверт від мерії бабуся одразу розкрила і, перерахувавши гроші, залишилася задоволеною. Ще отримала комплекти для ліжка та постільну білизну, а також квіти. А для своїх гостей пані Олена заспівала українську народну пісню, пританцьовуючи під неї.

Життя, за незбагненними законами випадковостей, іноді підкидає зустрічі, які можуть круто змінити і долі, і уявлення людей про самих себе та своє походження. Несподівано зв'язуються родові ниточки, що, здавалося, давним-давно обірвалися назавжди.

Дві бронзовi нагороди України на Олімпійських іграх у Турині зачепили честь чи не кожного українця. Гордість і сором водночас. Паралімпійські ігри, де спортсмени здобули 7 золотих, 9 срібних та 9 бронзових медалей, здається, пройшли повз свідомість українців. Та й на прес-конференцію відразу після прильоту в Бориспiль запросили тільки тих паралімпійців, хто здобув «золото». До інших медалістів так ніхто і не підійшов, не привітав. Надзвичайно мужні люди, гордість нації, вони звикли до не зовсім адекватного ставлення до себе у своїй державі...
Нещодавно кореспонденту «УМ» випало поспілкуватися з Олегом Мунцом, незрячим спортсменом, який цього року отримав перемогу над шестиразовим чемпіоном світу у лижних гонках і здобув для країни паралімпійські «золото» та «бронзу». Живе 40-річний Олег, за походженням росіянин, у Кіровограді, зі своїм коханням і міцною підтримкою — дружиною Ларисою.

Ми йдемо довгою, як радянська дійсність, вулицею Шевченка. Зустрічні шанобливо вітаються з моїм провідником. Василя Рогача тут знають усі. Тутешні інтелігентські родини Рогачів, Лацаничів, Герзаничів, Шелепців славні не тільки у цьому селищі, а й по всьому Закарпаттю.

«Шановна редакціє газети «Україна молода». Звертається до вас житель села Озера Кобеляцького району Полтавської області Тесля Олексій Олександрович. Ваша газета в нас із сусідом одна на двох. Завжди читаємо її з великою приємністю. Думаю, не тільки ми. Тож через газету хочу звернутися до кандидатів у депутати Верховної Ради, які зараз ночами не сплять — усе переживають за народ. Я також народ. То через вашу газету прошу Леоніда Кравчука, Нестора Шуфрича, Віктора Януковича — допоможіть провести газ або позичте грошей. Оце буде діло, а не балачки...
Віктор Федорович Янукович у далекому 1968 році разом зі мною перебував у Кременчуцькій колонії для неповнолітніх, що по вулиці 40 років Жовтня. Що про нього сьогодні б не говорили, там він вів себе пристойно... Ніколи не пригнічував інших, хоча сили не позичати. Був акуратним, чистуном. Пишуть, що він співпрацював з адміністрацією. Брехня, до нього саме начальство підмазувалося, бо на таких авторитетних хлопцях тримався порядок у колонії. Це не підлабузництво, а правда того часу.
Якби зустрітися з вашим кореспондентом, можна було б багато чого розповісти, а так лист є лист. Ви пишете, що найправдивіша газета, от і побачимо, як ви надрукуєте моє звернення до кандидатів у депутати. Друкуйте, як вважаєте за потрібне, аби думка була не перекручена. Надіюсь на зустріч» .

Вишивкою Валерій Малиновський захопився десь у років 7 і тепер уже протягом 30 років не зраджує своєму хобі. Із 183 робіт, виконаних за не таке вже й мале творче життя, у митця залишилось лише 30. Інші — роз'їхались по світу. Є роботи і у перших осіб держави — Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха, відомого модельєра Михайла Вороніна. Новаторство робіт полягає, перш за все, у техніці їх виконання — в одному квадратному сантиметрі поміщено більше тисячі стібків. Фон і рамки при цьому ніколи не повторюються.