У березні 1961 року жертвами куренівської трагедії, за неофіційними даними (офіційних так ніхто ніколи й не оприлюднив), стало близько трьох тисяч киян. Більшість iз них так і лишилися навіки вмурованими в затверділу селеву масу, на якій спішно потім побудували нові «хрущовки», решту поховали на різних кладовищах, щоб применшити масштаби трагедії. А згодом усі матеріали з розслідування обставин катастрофи було «ліквідовано за давністю терміну зберігання». Але серед нас іще є люди, котрі на власні очі бачили «куренівський Армагеддон».

12 березня у Львівській опері відбудуться два благодійні гала–концерти, присвячені пам’яті американської співачки українського походження Квітки Цісик. Свої версії українських пісень та романсів запропонують народна артистка України Ніна Матвієнко та її дочка Антоніна, вокальна формація «Піккардійська терція», переможець шоу «Голос країни» Павло Табаков, лауреат міжнародних конкурсів Володимир Кудовба. На святі також будуть присутні близькі родичі Квітки. Цей концерт відкриє серію заходів, приурочених 60–рiччю Квітки Цісик, яке припадає на 4 квітня.

Тараса Петриненка називають «живою легендою української пісні» — у 1997 році на фестивалі «Таврійські ігри» він (досі — єдиний) отримав навіть відзнаку в цій номінації. Українці визнали це набагато раніше, обравши пісню «Україна» з моменту її появи одним із неофіційних духовних гімнів.

У ньому поєдналися талановиті гени мами, народної артистки України Діани Петриненко, та бунтарський дух Тараса Шевченка, на честь якого був названий. І свій ювілей Тарас Петриненко відзначає презентацією нової концертної програми із символічною назвою «Останній із могікан».

Ідея звернутися до київської влади з пропозицією встановити в столиці пам’ятник книжці пролунала з вуст відомого барда і поета Володимира Шинкарука під час святкування Міжнародного дня письменника, що вже другий рік поспіль організовує 3 березня благодійний фонд «Нові традиції».

Після трирічної формальної заборони грального бізнесу в цій царині готуються кардинальні зрушення. Першою ластівкою став «Закон про державні лотереї», прийнятий Верховною Радою 6 вересня минулого року, який легалізував застосування гральних автоматів під вивіскою «миттєвої державної лотереї». А з початку лютого цього року з’явилося аж три законопроекти, які прямо чи опосередковано стосуються ринку азартних ігор. Держава хоче продовжувати гру?

Павло Дворський має якесь особливе, своє відчуття пісні і місії співака на сцені, яке, попри надзвичайну скромність, завжди вирізняло його і в ансамблі «Смерічка», і в часи національного підйому початку 90­х, і нині. Приводом для нашої розмови стало 60­ліття композитора, яке припадає на перший день лютого.

«Підходьте, не минайте! Картопля відбірна, без нітратів! Лише 70 копійок. Все одно згниє», — закликали в середу під Кабміном перехожих фермери з рівненського Полісся. Селяни з Дубровиччини та Рокитнівщини привезли під стіни уряду вирощену відбірну картоплю, яку неспроможні продати самі. Символічні 70 коп., які селяни просили за свій товар, не випадкові — саме 0,7–1,2 грн. пропонували цього року гуртовики за поліську бараболю. І це при тому, що, за оцінкою спеціалістів з Української асоціації виробників картоплі, цьогорічний урожай через липневу посуху в центральних районах може бути навіть менший, як у 2010–му. Але тоді за кілограм картоплі давали 3,5–4 грн.

Хто з нас не мріяв хоч раз у житті почути заповітні слова: «Ви виграли!» і за одну мить перетворитися на казкового багатія, у якого достатньо грошей і на лікування, і щоб дітям та онукам допомогти, і (о, Господи!), хоч раз за кордон з’їздити. Тим більше що телебачення раз по раз демонструє нам, як щасливим переможцям різних лотерей просто в студії вручають чеки та ключі від квартир. Тому коли до рук потрапляє конверт із промовистим написом: «Так, Ви виграли! Тепер Вам потрібно тільки повідомити нам про своє рішення отримати Ваш приз!», у кого від щастя не заб’ється прискорено серце? А відтак мало хто зверне увагу на малесеньку зірочку поряд і надпис зовсім збоку дрібним шрифтом: «Згідно з умовами акції».

Літо — пора відпочинку. Багато хто, обмірковуючи цю аксіому, збирає кошти, щоб вирушити на море, на відомі курорти, а як пощастить, — і за кордон. Але шанувальники активного відпочинку все частіше звертають увагу на українські терени, а туристичні фірми — активніше пропагують вітчизняний екологічний, етнографічний і навіть кулінарний туризм.

На жаль, Полісся для туристів поки що терра інкогніта. А дарма — і на Поліссі є унікальні місця для відпочинку та позитивних вражень: і від природи, і від історичних та культурних пам’яток, і від унікальних фольклорних артефактів, і від гостинності краян. Переконати у цьому вирішили активісти Благодійного фонду Василя Яніцького «Наш край», який останнім часом активно пропагує історичні, культурні, етнографічні та природно–рекреаційні цікавинки рівненського Полісся. А для цього запросили журналістів всеукраїнських та регіональних видань у дводенний сплав на байдарках річкою Горинь. За останні двадцять років такий сплав на Дубровиччині відбувся вперше.

У Дубровиці — затишному містечку на Рівненщині — його без перебільшення знають усі. На запитання «Як там Федір Іванович?» вас ніхто не перепитуватиме «А який?» — усі знатимуть, про кого йдеться. І це не випадково — за більш як 50 років керівництва різноманітними гуртками через його руки і серце пройшли десятки тисяч учнів, іноді навіть цілими династіями. Його називають дубровицьким унікумом, адже міг одночасно вести до десятка різних гуртків — танцювальний, хоровий, акробатики, баяністів, радіоконструювання, радіоелектроніки, фотосправи, кінодемонстраторів. Його вистачало для всіх: він був мудрим, але вимогливим, до учнів ставився із незмінними терпінням і любов’ю, по–батьківськи звертаючись до них «синку» чи «дочко».