Востаннє «Ленком» гастролював у Києві п'ять років тому. І хоча за цей час на наших сценах перебувало чимало московських акторів, «кадри» із «Шута Балакірєва» та «Юнони і Авось» і досі перед очима. Цього разу театр вирішив потішити нас тривалішими гастролями, які умовно можна назвати «тричі по три». Тобто кожну з трьох вистав — «Місто мільйонерів», «Ва-банк» та «Пролітаючи над гніздом зозулі» — «Ленком» зіграє тричі. Головні ролі в цих спектаклях виконують прими та прем'єри театру: Інна Чурикова, Олександр Абдулов, Олександра Захарова, Віктор Раков, Олександр Збруєв, Сергій Степанченко, Олена Шаніна...

Якщо до Тули не прийнято їхати зі своїм самоваром, то до Великобританії, за аналогією, мабуть, ризиковано вирушати... зі своїм Шекспіром. Не знаю, чи страхала нашого Владислава Троїцького батьківщина великого Вільяма, але на гастролі запросили саме його «Пролог до Макбета», тож вибирати не доводилось. Повернувшись із гастролей, Троїцький перевів подих і назвав візит «ДАХу» до Лондона досить успішним.

Опера ніколи не належала до масового мистецтва. Але якщо ви вже розписалися у тому, що ніколи не розуміли оперу і навряд чи колись зрозумієте, не поспішайте цей висновок вважати остаточним. Народний артист України, наш «експортний» тенор Володимир Гришко готовий переконувати українську публіку у зворотному. Зі своїм авторським туром «Обличчя нової опери» всесвітньо відомий співак вирушає у гастрольний тур містами України. Осучаснене аранжування класики у комплекті з об'ємним шоу та елементами легкого епатажу, вважає Гришко, здатні примусити капітулювати перед її величністю оперою всіх і кожного.

У Києві, мабуть, складно знайти людину, яка ніколи не чула про Курбаса. Як і знайти того, хто хоча б кількома реченнями розповів про видатного режисера українського театру, назвав хоч дві-три його вистави чи бодай один принцип Курбасового трактування існування актора на сцені. Цей парадокс — не найкраща «декорація» для відзначення 120-річчя режисера Леся Курбаса. Але іншої, на жаль, не маємо...

Слідкувати за тим, як сьогодні складається історія Тараса Бульби у кіно — захоплююче заняття саме по собі. Бо й самих історій, власне, кілька. З одного боку — режисер Володимир Бортко ударними темпами знімає сцену за сценою зі свого майбутнього фільму, міняючи дислокацію ледь не щотижня та знімаючи масові сцени на кількасот людей. З іншого — режисер Віктор Гресь вже наче підійшов до того дня, коли можна вигукнути заповітне «Мотор»: в ролі Тараса Бульби він бачить російського актора Олексія Петренка.

Минулорічний ювілей Івана Франка здетонував чимало мистецьких акцій та проектів — кон'юнктурних і щирих, естетських і «щербатих», тих, що залишили після себе цілий шлейф обговорень та вражень, і таких, які забулися вже наступного дня. Документальний телефільм «Страшний суд» у Будинку кіно презентували вже після того, як відсурмили ювілейні фанфари. А тому йому ще доведеться визначитися зі своїм місцем в мистецтві загалом та «франкознавстві» зокрема. Водночас ця картина вже стала лауреатом дев’ятого Євразійського телефоруму, що відбувся минулого року в Москві. Головну роль у ній виконав народний артист Росії Микита Джигурда, він же — автор сценарію, продюсер і режисер стрічки — Оксана Трощановська. Фільм має україно- та російськомовну версії, автор російського перекладу однойменної поеми Івана Франка — Сергій Джигурда. Знімали за власні гроші, а тому бюджет тридцятихвилинної стрічки більш ніж скромний — лише три тисячі доларів.

Звітуючи про стан культури в Україні, міністр Юрій Богуцький навів кілька якщо не оптимістичних, то, принаймні доволі втішних цифр. Так, бюджет галузі цьогоріч — понад 759 мільйонів гривень, що на 13 відсотків більше за минулорічний, а консолідований бюджет (центральний плюс місцеві) наблизився до 2,5 мільярда гривень. Якщо врахувати, що у 2003 році митці мріяли про цифру 1,3 мільярда, то динаміка наче й непогана. Але якщо взяти до уваги стан галузі — то цих грошей точно не вистачить на нормальне та продуктивне її існування. А тому, наголосив міністр, треба вчитися заробляти гроші, особливо таким галузям як кіно, музейна справа тощо. Успішні приклади тут є, тож їх треба примножувати.

Про те, що процес закручування фінансових вентелів для деяких муніципальних театрів розпочато, на спеціально скликаному брифінгу оголосив заступник голови КМДА Віталій Журавський. І разом із начальником Головного управління культури Світланою Зоріною навів цілу купу доказів того, що фінансувати всі 22 театри, які перебувають у підпорядкуванні Києва, «під одну гребінку» неправильно і неефективно. За словами пана Журавського, про зменшення суми, що витрачається на театри, не йдеться — у цьому році вона, як і в попередньому, становитиме близько 35 мільйонів гривень. Просто розподілятимуть ці гроші тепер за коефіцієнтом ефективності.

«Небезпечно для життя» — фраза, знайома кожному з дитинства. Такими слоганами були розписані трансформаторні будки, які стояли ледь не на кожному кроці нашої безкрайньої тоді Батьківщини, що називалася СРСР. Ці написи читали мешканці міст і сіл, діти і представники найрізноманітніших професій та соціальних прошарків, не помічали їх хіба лише ті, хто «бачив світ із вікна свого персонального автомобіля». З цими словами ми росли, вони міцно вкарбувалися нам у підсвідомість. І ... з простого словосполучення трансформувалися у потужну ідіому, яка стала гаслом, можливо, не завжди усвідомлюваним, епохи часів розвиненого соціалізму. Більше того — воно залишається актуальним і сьогодні. «Небезпечно для життя» — кілька десятків таких написів на щитах трансформаторних будок перетинають сцену, на якій розгортаються події чорної комедії «Четверта сестра». Небезпечним для життя було, власне, життя героїнь цієї п'єси. Небезпечною для психіки здорової людини — історія створення «Четвертої сестри»...

Один із найпопулярніших телепроектів, «Камеді-клаб», отримав конкурента з царини театру. Звісно, без відвертої «пошлятини» — зрештою, сцена, при всій своїй демократії, ще якось тримається на тлі актуальних тенденцій. Але за рівнем «смішності» вистава «Бритва в киселі», яку днями презентував театр «Ательє16», «Камеді-клабу» може навіть фору дати. Ще б пак, такі автори — Аверченко, Теффі, Бухов, Чорний, Чушков, Агнівцев, — творчість яких надихнула режисера Ігоря Талалаєвського ... згадати про дуже популярний на початку минулого століття спосіб відпочинку, що мав дивакувату назву «ХЛАМ».