Стандарти лютують, виробники сміються

З першого листопада без зайвого галасу почав працювати новий державний стандарт на харчові продукти. Особливі вимоги — до виробників молокопродукції. Якщо, скажімо, у вершковому маслі містяться домішки рослинної олії, то виробник змушений вказати на ньому «спред».

Земля — не асфальт

«На Черкащині фактично розпочався другий земельний перерозподіл. Сюди масово заходять іноземні компанії, нині в області 85% земель перебуває в руках інвесторів. Це в цивілізованих країнах діє жорстка державна позиція, а на «нашому базарі» вони вирощують, що хочуть і як хочуть, то ж понад третину черкаських ґрунтів уже тепер треба відновлювати», — зазначає Володимир Лук’янець, аграрій із тридцятирічним стажем, ініціатор створення громадської організації «Союз захисту інтересів сільгоспвиробників Черкащини».

Поки радник не проїде, пшениця не зійде

Поки радник не проїде, пшениця не зійде

...У сім’ї фермерів Музик із Старої Костельниці — цілковита демократія. Якщо середнє покоління в особі сорокап’ятирічного пана Вацлава, який, власне кажучи, й господарює на фамільних гектарах — двома руками за Євросоюз та інтеграцію на Захід, то його батько Єжи, що більшу частину свідомого життя провів за соціалізму, наполегливо шукає недоліки процесу глобалізації. «Наш цукровий завод закрили. І не тільки наш, а й багато інших, люди без роботи, — загинає він мізинця, не ніяковіючи від присутності закордонних журналістів, яких привезли до них у гості за ЄСівською програмою. — А в Німеччині заводи працюють». Син розвиває тему: проблема не тільки з цукром, а й іншою продукцією країн Старої Європи — через високий курс місцевої валюти злотого, який тримається в Польщі.
Утім обидва — і батько, й син — сходяться в одному: пільгові кредити під два відсотки річних, які виділяють євросоюзівські програми — річ у господарстві дуже корисна. А ще: обидва дуже тішаться, коли в гості заходить пані Гражина.

Калиновий привид

Калиновий привид

Село Калинник не вирізняється з–поміж українських сіл особливо родючими ґрунтами. Власне, Свердловський район, де розташоване село, навіть на Луганщині вважається щодо цього одним із найбільш обділених. Не зуміла прославити село й велика, на кілька тисяч голів, свиноферма. Тепер уже й не прославить ніколи. Спіткала її сумна доля тисяч подібних тваринницьких комплексів по всій Україні. Не може похвалитися Калинник і своєю древністю. Одначе таки він став відомим на всю Україну завдяки тому, що села... не існує.

«Молоко — за безцінь, корову — на бійню»

«Молоко — за безцінь, корову — на бійню»

— Ми організуємо всіх власників індивідуальних господарств і влаштуємо день, коли жодного літра молока молокозаводи не отримають, — обіцяли учасники чергового пікетування біля чергового молокопереробного заводу. — Хай і в нас будуть збитки, але ми хочемо, аби зрозуміли нарешті, що селянське господарство так далі існувати не може...
Мітинги біля молокозаводів, розташованих у області, не надто численні. Проте — закономірні. Бо питання закупівельних цін на молоко стало просто–таки болючим.

Рекорд не допоміг

На жаль, рекордний урожай, про який так довго розповідали посадовці, цьогоріч не вплине на гаманці українців, що відвідуватимуть хлібні крамниці. «Зниження роздрібної ціни на хліб є малоймовірним. Адже здешевлення залежить від впливу великої кількості чинників», — повідомив «УМ» генеральний директор ВАТ «Хліб Києва» Ігор Мазуріка.

І всі такі небриті, і всі такі неголені!

І всі такі небриті, і всі такі неголені!

У зовсім не темному і по–європейськи доглянутому лісі поблизу рицарського Квідзина, що на півночі Польщі, промайнули плямисті спини оленів — частина секунди, і заховалися серед дерев. По сусідству ж, за сітчастим парканом, статечно й неквапно прогулювалися точно такі ж рогаті, які чудово почуваються в неволі. Яблука не просто беруть з рук, а нахабно вимагають. Все інше, як у диких родичів: битви за самку, у яких не тільки ламаються роги, народження потомства. Єдина прикра відмінність — зовсім не таке, як на волі, закінчення земного життя.

Добре, що на полі він інакший

Дивлячись на розрекламований пам’ятний знак, який встановили у столиці на території Інституту цукрового буряка, просто не можу втримати подив і змовчати. Перша думка: щось із ним точно не так. Щоб дізнатись, що саме — порівнюємо увіковічену сільськогосподарську рослину із її прототипом, зображеним у енциклопедії. Достатньо лише одним оком глянути — здивуванню не буде меж! У мене — жодних претензій до автора, бо він, можливо, дуже талановитий, проте його витвір наводить на думку, що він буряк бачив лише через вікно автобуса. При чому — затемненого.