Тепла зима 2012, утiм, не знизила градус напруженості, яка нині панує у паливно–енергетичному комплексі України. Провал грудневих перемовин між нашими і російськими президентами та прем’єрами змусив незалежних експертів висловити припущення: українська делегація покинула Білокам’яну, щоби до неї повернутися. Згодом. Скажімо, у січні. І бути вже значно поступливішою у найважливішому для нас питанні — здачі росіянам вітчизняної газотранспортної системи. Тієї самої, яка, за нашою Конституцією, перебуває у власності України і відчуженню не підлягає. А заодно є тим бажаним для Москви активом, який дозволяє витримувати в українсько–російському діалозі хоча б якийсь паритет. Що відбувається з країною, яка поступилася «Газпрому» і його підрозділу — Кремлю — своєю паливно–транспортною системою, яскраво демонструє приклад сусідньої Білорусі.

Українська сільськогосподарська рілля, як не дивно, знову не стала товаром. Хоча експертне середовище і близьких до влади, і незалежних аналітиків було на сто відсотків переконане — «торги» землею почнуться вже у січні. Тим паче що передумови для цього є майже всі. Так, ще у липні парламент ухвалив закон про земельний кадастр, який набуває чинності через три дні. Це перша з необхідних умов для купівлі–продажу «годувальниці». Друга — закон про ринок земель, який уже зареєстровано у Верховній Раді, і ухвалити його можуть буквально кожної миті. Додавали впевненості і заяви Президента Віктора Януковича, що влада готова налагодити процес залучення серйозних інвестицій в український АПК. А без продажу землі, як відомо, жодних інвестицій бути не може.

Історія України, навіть не новітня, а просто історія, як виявилося, складається з двох частин. Сумної і гнітючої (до 2010 року) та веселої і гармонійної (з 2012 року). А між ними, мов веселковий вододіл, сяє–переливається яскравими барвами 2011 рік — історичний момент, коли наша могутня держава перестала занепадати і почала рвучко та потужно, мов якийсь азійський тигр, розвивати свою економіку: сусідам на заздрість, конкурентам на зло. Саме так вважає не хто–небудь, а Прем’єр–міністр цієї країни, у нашому випадку Микола Янович Азаров. «Пройдуть роки, і в підручниках саме цей рік буде відзначений як поворотна віха в історії України», — це його дослівна цитата із вступного слова на останньому в 2011 році засіданнi Кабінету Міністрів. Прем’єр мав на увазі так звані реформи, які буцімто проводять у міністерствах та відомствах.

До першого свистка судді, який, окрім усього іншого, ознаменує початок великого поділу спільно спеченого україно–польського пирога під назвою «Євро–2012», залишилося півроку. Шансів заробити — попри всі політичні й економічні промахи керівництва України — більше таки у наших. За підрахунками польських експертів, уболівальники залишать на їхній території 900 млн. злотих (близько 258 млн. доларів), а у нас — 1,5 млрд. злотих (431 млн. доларів).

І цей рахунок міг би бути ще більшим, на нашу, звичайно ж, користь, — якби не два маленькі нюанси: нерозвинута інфраструктура у нашій державі та недовіра до України як держави з переліку «третіх країн». Відтак більшість команд, навіть ті, що змагатимуться в українських містах, обрали місцем базування сусідню Польщу. І на матчі прибуватимуть літаками. Добре, що такої фінансової можливості не має більшість уболівальників.

Український Прем’єр Микола Азаров перестав тішити державу і себе самого повідомленнями, що Росія ось–ось — добровільно і з посмішкою — надасть його команді безпрецедентну знижку за свій природний газ. Після повернення з Москви з пустими руками Микола Янович зібрав міністрів і зажадав затвердити державний бюджет наступного року. Той самий — з ціною на газ 416 доларів, який його підлеглі вже готували і навіть подавали до Верховної Ради. Але не поспішали затверджувати. Бо Азаров регулярно виступав з обіцянками, що нова ціна енергоносія не перевищуватиме 230—240 доларів.

Учора в Кабміні мав відбутися вкотре оголошений «головосік». Ще за два тижні Президент Віктор Янукович визначив цю дату — 21 грудня — як день розбору польотів iз тими керівниками, які гальмують його реформи. Вперше День великих відставок, як ми пам’ятаємо, анонсували на початку листопада. Тоді Янукович прийшов­таки на розширене засідання уряду, але міністрів міняти не став. Учора ж про обіцянку гаранта звільнити ледачих урядовців (у неофіційному «розстрільному» переліку були всі ті самi: Табачник, Кулиняк, Єжель, Каськів, Аніщенко) старалися взагалі не згадувати. Натомість у коридорах панувала розслаблена атмосфера, а у фойє — лотки з львівським ручної роботи шоколадом та гігантські півметрові, також індивідуального виготовлення, ... свічки.

Схоже, головну ілюзію нинішньої української влади — «вламати» Росію на суттєву газову знижку і при цьому не віддати стратегічному партнеру найліквіднішу власність — учора було розвіяно. І, можливо, остаточно. Упродовж останнього місяця Прем’єр Микола Азаров повторював, мов мантру, фразу — домовленостi про ціну 230 доларів за тисячу кубометрів — майже досягнуто. І, мовляв, жадану угоду підпишуть ось­ось. Проте довгоочікуваний для Києва документ так і не з’являвся, а Кабмін до останнього тягнув iз бюджетом на 2012 рік, не знаючи, яку вартість природного палива писати у витратній графі. Злим оракулом у понеділок став керівник правлячої фракції у парламенті Олександ Єфремов, який заявив — сподівання на ціну 230—240 доларів у наших серцях залишаються, але верстати бюджет будемо під песимістичні 416...

Єфремов, схоже, орієнтувався на очільника «Газпрому» Олексія Міллера, який недвозначно заявив — до кінця нинішнього року нового договору підписано не буде. Але назустріч песимістичному для нас курсу з київського летовища «Бориспіль» мужньо вилетіли два літаки: Президента і Прем’єр­міністра.

Ситуація у паливній сфері України, м’яко кажучи, складна. Сподіваного здешевлення російського пального уряд Миколи Азарова не домігся, а «Нафтогаз України» вже вдруге поспіль не зміг вчасно — до 7 числа кожного календарного місяця — розрахуватися за спожитий раніше газ. Україна заплатила лише 210 млн. доларів та 7,2 млрд. рублів, тобто трохи менше половини від загальної суми, а на решту росіяни погодилися почекати до 28 грудня. «Родзинкою» ситуації стали ці самі рублі — вперше за всю історію взаємовідносин ми платимо росіянам їхньою валютою. Саме на такому порядку розрахунків тривалий час наполягала Москва, але Києву поки вдавалося уникати ультиматуму.

Українські чиновники неабияк шанують нашого Президента Віктора Федоровича Януковича — переважно у вигляді портрета на стіні. А от виконувати план реформ Януковича не поспішають. Як заявив голова адміністрації Президента Сергій Льовочкін, виконавча влада пускає в роботу лише 30% розпоряджень гаранта Конституції і реалізує приблизно таку ж кількість ініціатив. Аби виправити становище, Янукович 21 грудня збирає чергове розширене засідання Кабміну, де вдруге пообіцяв позбавити лінивих чиновників їхніх прибуткових крісел.

Якщо хтось не знає: учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС — це багаті, заможні та впевнені у собі люди. Принаймні саме так вважає Прем’єр–міністр Микола Азаров. «Якщо говорити конкретно, пенсія одного з учасників протестів, наприклад у Донецьку, встановлена судом, складає 7 тис. 580 грн., а з 1 січня за перерахунком відповідно до  постанови уряду ця людина буде отримувати 8 тис. 230, — сказав він перед початком учорашнього засідання Кабінету Міністрів. І навіщось звернувся до присутніх: — Зрозуміли?».