Якби треба було одним реченням охарактеризувати Дні української столиці у Парижi, які завершилися наприкінці минулого тижня, то воно прозвучало б так: «Київський міський голова зробив те, чого не вдалося ще жодному українському політику, — він підкорив Париж». Очевидно, тому, що мер Києва, на відміну від українських урядовців, не обіцяв французьким бізнесменам «золоті гори», а просто пропонував їм конкретне взаємовигідне співробітництво. Для французів, які вже звикли, що представники пострадянських країн виступають якщо не прохачами, то у кращому випадку обирають амплуа бідних родичів, напевне, це було приємною несподiванкою.

Про те, що пiд Києвом ось уже десяток рокiв будується i нiяк не добудується медична установа, сьогоднi пам'ятають хiба що самi «оператори екскаватора», якi працювали на будмайданчику, медики, якi свого часу плекали надiю перейти на роботу до просторих примiщень, та жителi села Троєщина, по сусiдству з якими, власне, i вирiс цей об'єкт без конкретної адреси.

Ще рік тому будинок по вулицi Теодора Драйзера, 9-Д нічим не вiдрізнявся від інших. Звичайнiсiнька шiстнадцятиповерхiвка, розташована на Троєщинi, мала ті ж проблеми, що й усюди: облуплені стіни коридорiв, обдертий лінолеум на підлозі, пошарпані ліфти, та й двiр не вражав буянням зеленi... Набридло все це мешканцям будинку, створили вони домовий комітет, а головою обрали Валентину Филимонову, яка й стала ініціатором усiх перетворень. Почали з органiзацiї служби консьєржів — був і клопіт з прибудовою, і з добором кадрів. Неодноразово довелося мешканцям будинку попрацювати й на суботниках: старi й малi саджали дерева й кущі, розбивали клумби, сiяли квіти, прибирали смiття, словом, облаштовували прилеглу територію. Під час роботи хтось згадав, що саме в 2005-му будинку виповнюється 20 років. Старожили запропонували відсвяткувати «день народження» будинку. І знову закипіла робота...

Ще кiлька мiсяцiв тому територiя поблизу будинку комбiнату «Преса України» (саме тут, на п'ятому поверсi видавництва, розташована редакцiя «УМ») почала змiнюватися: спочатку кудись зникли знайомi торговельнi намети зi шкарпетками й джинсом, «переїхали» на iнше мiсце канцелярськi товари, парфуми та iграшки, кросiвки та сорочки, потiм кремезнi чоловiки розiбрали намети, обгородили територiю дерев'яним парканом та покрили загорожу зеленою фарбою. Будiвельники щось вимiрювали, екскаватори рили котлован — не залишалося жодних сумнiвiв, що невдовзi пiд редакцiйними вiкнами розгорнеться будiвництво.

Київська земля, як вiдомо, рiч дуже цiнна: територiї мало, а людей, якi хотiли б її придбати, з кожним днем стає бiльше. Вiльного мiсця, яке можна безболiсно пустити під забудову, в межах столицi майже не лишилося, тому пiд ударом опиняються невеличкi парки, а також двори багатоповерхiвок, за якi зчиняються справжнi вiйни... Цього лiта, якщо пам'ятаєте, на столичнiй картi спалахнуло вiдразу кiлька «гарячих точок»: городяни вийшли на захист зелених зон i отримали прочуханку вiд забудовникiв.

Цього року вперше за історію святкування Дня незалежності в Києві не відбудеться військового параду. Замість того на Майдані пройде спільна молитва за Україну за участю священнослужителів усіх конфесій .

Ніде у світі, окрім пострадянських країн та країн Азії, немає традиції проводити військові паради до дня народження тієї чи іншої держави. «Звичайно, армія би хотіла показати все те, що вона має на сьогодні. Але, думаю, тут немає жодної проблеми. Військові, як і всі, прийдуть на Хрещатик, але не військовою ходою, а звичайним строєм», — розповiв «УМ» заступник держсекретаря Марiкян Лубківський. Єдиними «армiйцями» на службi у свята будуть музиканти оркестру Збройних сил. На запитання, чи не пов'язана відміна параду з почуттям сорому за армію, від якої часто більше проблем, аніж добра, високопосадовець відповів: «Ні. Ми горді за нашу армію, а вона горда нами».
Також не планує наше керівництво запрошувати на святкування Дня незалежності лідерів інших країн — вистачить закордонних послів, акредитованих в Україні. «Немає традиції у світі, щоб запрошувати глав держав на такі урочистості. Запрошують тоді, коли є ювілейні дати», — пояснив Лубківський. Він також повідомив, що на святкування на Хрещатик та в Палац «Україна» запрошені два попередні президенти — Леонiд Кравчук та Леонiд Кучма.

У більшості киян, які люблять масові заходи, навіть не виникає питання, куди ж піти гуляти святкового дня — ноги самі несуть до центральної площі столиці, туди ж поволі стікаються потоки гостей міста. Усі знають — де-де, а на Майдані стовідсотково буде щось цікаве. Втім, як зазначив начальник столичного управлiння з фiкультури та спорту Ростислав Карандєєв, у цьому є стільки ж плюсів, скільки й мінусів: «Для проведення усіх свят, які тільки існують, у Києві є Майдан і Хрещатик. З одного боку, добре, що в нас є такий центр, з іншого — погано: відійшовши у святковий день на квартал від Хрещатика, ми повністю втрачаємо піднесену атмосферу... Свого часу кияни мали чудове місце для проведення спортивних свят — Спортивна площа біля Республіканського стадіону, але будівництво, яке там розпочалося, практично поставило хрест на її «спортивній кар'єрі». Треба звільняти Хрещатик від такого навантаження, щоб люди могли прогулюватись по дорозі, як свого часу, коли було прийнято рішення про перекриття вулиці у вихідні та святкові дні. Але у вихідні проїжджа частина знову зайнята — концертними чи рекламними майданчиками, пивними кіосками тощо, і люди так само ходять по тротуарах. Тому ми шукаємо майдани в інших місцях, щоб поширити святкову атмосферу на весь Київ».

Висновок про те, що ціна нерухомості в Києві за кілька останніх років сягнула захмарних висот, а кляті квартири все одно продовжують дорожчати, — правильний висновок. Що з того людині, яка живе в найманому помешканні? А ось що: а) продовжувати чекати манни небесної (приміром, у вигляді спадку багатого родича, виграшу джекпота в лотерею, обвалу цін на ринку житла); б) щось кудись потроху відкладати, орієнтуватися на кредит, перетворюватися на скупого лицаря-аскета й таки спробувати в перспективі придбати омріяні квадратні метри. Є ще, звісно, третій варіант, «в» — задовольнятися чужими кутками аж до пенсії, а тоді купити помешкання тисячі за три «у. о.» в депресивній, хоча й мальовничій провінції. Але це — для слабких духом. Тому ваші покірні слуги обрали варіант «б». Міркували тверезо: багатих родичів немає, а джекпот хоч і реальніший від перспектив цінового обвалу та квартирного «комунізму», однак чекати його можна до тієї самої пенсії. А спробувати купити житлоплощу за 50 тисяч доларів варто вже хоча б через те, що післязавтра така сама коштуватиме всі 75 тисяч. Зрештою, якщо вважаєш місячний заробіток трохи вищим від середнього і знаєш, де можна позичити, чому б і не спробувати?
Отак — із вигідної позики знайомих i друзiв та деяких заощаджень, своїх і батьківських — і утворився наш «стартовий капітал» у півсотні тисяч доларів.
Не поспішайте заздрити. Це значна сума для купівлі даху над головою... лише на перший погляд людини, далекої від київських реалій. Як виявилося на практиці, аби придбати прийнятну двокімнатну квартиру не в чорта на болоті, зараз замало навіть 60 тисяч.
...Купівля, зрештою, таки відбулася — за вистраждані 65 із гаком «штук». Розповісти ж ми хочемо не про те, як допозичали й перепозичали цю суму, аби віддавати впродовж довгих років. А про те, які митарства перед придбанням оселі чекають людину навіть із такими грішми. Можливо, рубрика «Випробувано на собі» допоможе іншим «мрійникам» та «новачкам».

Минулої п'ятниці сталася важлива подія в транспортному житті столиці — відкрилося не просто нове чи оновлене, а одне з найкращих на теренах колишнього Радянського Союзу трамвайне депо (як запевняв мене начальник «Київпастрансу» Микола Ламбуцький, аналогічний комплекс сьогодні є хіба що в Москві). Київ закінчив будівництво на вулиці Якутській і перевів туди депо імені Тараса Шевченка з вулиці Горького. Відтепер перший трамвай більше не гнатиме о п'ятій ранку через все місто, аби дістатися з Горького до кінцевої на Борщагівці, і не витрачатиме даремно електроенергію та час, аби знову повернутися «додому» — нове депо розмістилося буквально за кілометр від початку маршруту. До речі, у старому депо все технологічне обладнання було придбане у 1974-75 роках (за часів останньої реконструкції), а в новому більшість техніки вдалося оновити. Плюс збільшення площі комплексу (а це означає, що місця під дахом вистачить для усього технопарку, і жодна деталь не буде мокнути під дощем). Як зауважує директор КП «Житлоінвестбуд-УКБ» В'ячеслав Непоп, будівництво депо, розрахованого на 200 вагономісць, обійшлося інвесторам у 102 мільйони гривень, і на нього не було витрачено жодної бюджетної копійки.

Ось уже протягом двох із половиною років жителі селища Биківня (приватний сектор, але все одно частина Києва) ходять по вулиці не інакше, як у гумових чоботях, викачують воду з погребів та зішкрібають пеніцилін зі стін своїх домівок. Від надлишку вологи в грунті просідають будинки й асфальтовані доріжки, гниє дерев'яна підлога, тріскаються стіни осель та руйнується фундамент. Як розповідають місцеві мешканці, цих проблем не було, поки зайву воду з низини виводив старий меліоративний канал: дощова чи паводкова волога стікала до каналу по системі рівчаків і прямувала через Воскресенські озера до Дніпра.