Ось уже протягом двох із половиною років жителі селища Биківня (приватний сектор, але все одно частина Києва) ходять по вулиці не інакше, як у гумових чоботях, викачують воду з погребів та зішкрібають пеніцилін зі стін своїх домівок. Від надлишку вологи в грунті просідають будинки й асфальтовані доріжки, гниє дерев'яна підлога, тріскаються стіни осель та руйнується фундамент. Як розповідають місцеві мешканці, цих проблем не було, поки зайву воду з низини виводив старий меліоративний канал: дощова чи паводкова волога стікала до каналу по системі рівчаків і прямувала через Воскресенські озера до Дніпра.
Усі негаразди на цій території почалися, коли до селища приїхала будівельна бригада, вирубала невеличкий березовий гайок та встановила сірий бетонний паркан, на місці якого через деякий час повинно було з'явитися пожежне депо «Київзеленбуду». А оскільки депо планували звести просто на шляху меліоративного каналу, будівельники загатили канал. За словами мешканця Биківні Віктора Григоренка, результати цих дій він відчув після першого ж рясного дощу: вода, не маючи виходу з селища, пiшла в садиби, люди ходили по коліно у воді та не знали, як зарадити своєму лихові...
До кого тільки не звертались бикiвчани: і до мера Києва Олександра Омельченка, який розпорядився збудувати це депо, і до міських управлінь, але звідусіль чули відповідь, що будівництво цілком законне і нікому не завдає шкоди, а численні комісії, які приїжджали на місце, нічого не змінювали. Тим часом із будівництвом пожежного депо теж не все було гладенько: працівникам доводилося щодня відкачувати воду, роботи просувалися мляво — навіть фундамент не вдалося звести. А десь із рік тому будівництво взагалі було законсервовано. Втім про відмову від проекту ніхто не оголошував і канал від бетонної загати не звільнював...
Злива, яка звалилася на Київ у ніч на 8 серпня цього року, вже вкотре вибила биківчан із колії. Як розповів Віктор Григоренко, вночі коїлося щось страшне: «Вода збиралася на городах та подвір'ях, затоплювала погреби, затікала до будинків. Люди виходили надвір і до четвертої ранку мокли під дощем, намагаючись розчистити свої подвір'я від бруду, аби хоч до будинків можна було нормально пiдiйти. У роботу йшли лопати й черпаки, але з такими «допотопними» знаряддями праці годі було перемогти стихію».
До різних інстанцій полетіли прохання про допомогу, і вже о сьомій годині ранку в Биківні був начальник ДКП «Плесо» Микола Щепець, пізніше під'їхали представники районної адміністрації і рятувальники МінНС, а також директор «Київавтодору» Володимир Жуков». З підмогою робота пішла веселіше: бульдозери рили траншеї, по яких брудне місиво витікало з садиб, трактори вигрібали з подвір'їв пісок та глину, а спеціальна техніка відкачувала воду з погребів. Комунальники навіть почали прокладати дощову каналізацію, яка мала б виводити зайву вологу за межі селища, вивели траншею до меліоративного каналу та підняли бульдозерами бетонну загату. Брудний потік відразу ж понісся під паркан депо, а далі — за межі селища.
Щоправда, вже наступного ранку від траншеї залишилося тільки мокре місце: невеличкий дощ, який пройшов наступного ж дня, поніс від Броварського шосе тонни піску й глини, які засипали канаву та подвір'я найближчих будинків. А в погребах знову було повно води, ніби й не відкачували її до нуля...
Мешканці селища переконані, що від депо на такій землі не буде ніякого толку — краще все зарівняти, засадити деревами, розчистити канал та відновити систему водовідведення. А директор ДКП «Плесо» Микола Щепець вважає, це депо взагалі не треба було проектувати на найглибшій частині колишнього озера (водойма значилась на карті 1897 року) — для такого об'єкта можна було знайти набагато краще місце.
