У мене вкрай погана пам’ять на події. Через їх перенасиченість стираю геть усе. Та мушу визнати, що з цього року залишу три історії, які розказуватиму своїм дітям, а потім онукам, правнукам і так до безкінечності.

«Ми ходимо в тих стінах, де 100 років тому працювали видатні митці України — Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Лесь Курбас, Іван Карпенко–Карий. Симон Петлюра свого часу тут очолював літературно–драматургічну частину. Весь цвіт столиці збирався холодними вечорами на чаювання в елітному клубі, де відбувалися прем’єри видатного українського композитора Миколи Лисенка. Українські корифеї мріяли мати свою хату і в 1907 році доля зробила їм такий подарунок. У приміщенні колишнього Троїцького народного дому, а тепер — Київському академічному театрі оперети — Микола Садовський заснував перший стаціонарний театр в Україні. До цього часу корифеї не мали прописки і гастролювали по різних приміщеннях», — радіє з нагоди святкування 100–річного ювілею Першого стаціонарного українського театру директор Київської оперети Богдан Струтинський.

Щоб не підходити до Віктора Бронюка «нагло і красиво» і щоб наша «болтовня» на другий день не закінчилася репортажем про те, який він sexy і що вночі хропе, фронтмен вінницького гурту «Тверезість і культура» погодився на інтерв’ю тільки по телефону. Ну що ж, зрештою він не порве газети і не назве мене ще одною Свєтою.
Загалом Віктор Бронюк не такий уже і «манірний парінь», як ліричний герой його пісень. Характеризує себе простим учителем, котрий не зміг реалізуватися, має стійкі моральні принципи і хоче, щоб усі займалися творчістю від серця, а не для піару.

222 знімальні дні, 36,5 млн. доларів, 4 роки роботи у поті і крові над сценарієм, симпатичні актори і провідний режисер Федір Бондарчук — а бажання вийти з кінотеатру під час перегляду першого в російській історії фільму в жанрі science–fiction action (наукова фантастика) «Залюднений острів» виникає кожні 10 хвилин.

У малому залі Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки було темно і шумно. Галасували, чи то пак інтелектуально перемовлялися, про дива у літературі письменники, книгомани, журналісти і просто друзі організаторів конкурсу «Коронація слова». Через неповні два тижні закінчиться прийом рукописів на 2009 рік, а щоб по світу не йшла порожня слава про конкурс, організатори — компанія «Крафт Фудз Україна», вирішили провести останню в цьому році презентацію–імпрезу книг–переможців 2008 року. До дійства підійшли оригінально — п’ять письменників, романи яких уже вийшли друком, самі мали придумати презентацію–виставу, а їхні виступи режисер мистецького вечора Сергій Архипчук доповнив музичним супроводом гуртів «Холодне сонце», «Рутенія», грою віртуального акордеоніста з гурту «ЙоГурт» Данила Денисова, баладами бардів і танго від Ансамблю Збройних сил.

Слідом за літературною премією ім. Джозефа Конрада, яку минулого року вручили Тарасу Прохаську, Польський інститут у Києві ініціював ще одну мистецьку відзнаку з нагоди 130–річчя від дня народження Казимира Малевича, всесвітньо відомого художника–авангардиста польського походження, який народився у Києві.

У Христини Кущ–Катракіс, доньки скульптора Анатолія Куща, у світі вже було понад 100 виставок, але в Україні вона виставляється вперше. Христина не женеться за іміджем, за славою, вона прагне просунути українську культуру не просто на Захід, а в Голлівуд, де працює художником–постановником і продюсером.

«В Україні книжок для дітей є багато і значно кращих, ніж у Польщі. Там чомусь автори так не пишуть, як наші, і тому майже немає літератури для школярів віком від 12 до 15 років. Я нещодавно перерила весь польський дитячий ринок і показала їм для порівняння наші книжки.

«Наша публіка часто не відрізняє коміксів від карикатурних історій у газетах. Усі надії привчити українців до дев’ятого мистецтва покладаємо на молоде покоління і хочемо показати, що комікси — це не просто вдовбування супергероїв у дитячі голови, а якісний педагогічний інструмент», — каже головний редактор журналу коміксів «К9» Олексій Олін, організатор фестивалю.

Упродовж двох років, з вересня 2006–го по травень 2008–го, у запорізькій галереї «Ленін» кожну виставку знімали на відео, спілкувалися з художниками і мистецтвознавцями, а потім це все скомпонували у два диски, з яких вийшла непогана енциклопедія сучасного мистецтва.