22 травня — день перепоховання Тараса Шевченка — в Україні особливо став відзначатися з 1961 року, тобто від 100ліття події. Вже в незалежній Україні почали говорити про очищення Шевченка від пропагандистського сміття. Після того як «закотилось України сонце» (цитата з народної пісні), його образ почали використовувати всі ті, кому він був і не близький, але потрібний. Цю ж тактику перейняли й адаптували для своїх потреб більшовики.

Бліцкригу не вийшло. Ще вчора зранку Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко готувалася реалізувати свій план блискавичної дії: розпочавши на мажорній ноті засідання уряду, показово відшмагати шістьох спеціально запрошених «губернаторів», і спробувати зняти їх із посад. Цим рішучим ходом керівник Кабміну хотіла не тільки пом’якшити в очах народу абсурдну ситуацію блокування БЮТівцями трибуни Верховної Ради, а й підсилити свої позиції в гострій суперечці з секретаріатом Президента. Задумане могло вдатися, але...

Організована група людей, що 25 квітня брала участь у захопленні управління морського торгового порту Південний, напала в ніч на вівторок на охоронців порту, котрі чергували біля входу на підприємство. Як поінформувала «УМ» прес–секретар порту Ірина Чибірова, близько 50 молодиків спортивної статури жорстоко побили трьох охоронців порту, відтак начальника зміни, 55–річного В’ячеслава Агабекова і одного з чергових охоронців доставлено в реанімацію.

Сумнішого збігу природних обставин навмисне не вигадаєш. На піщаних ґрунтах Півдня та Сходу України ростуть фактично одні сосняки. І в той же час літня спека, яка віднедавна в регіонах Лівобережжя б’є всі ймовірні рекорди, знищує тисячі гектарів саме соснового лісу. Трапляються дні, коли навіть чути, як потріскує на пекельному сонці вщент пересушена зелена хвоя. Тоді достатньо маленького скельця від пляшки, покинутої недбалими і безвідповідальними відпочивальниками на пікніку, аби заломлений промінь сонця зіграв роль сірника. Минулого року з цієї та інших причин ліс в Україні займався 450 разів!

Сучасний український читач стає свідком вельми динамічного розвитку науково–популярної літератури, яка майже зникла за розпаду радянської системи книговидання. Плюси та мінуси цього процесу ілюструє третій том амбітного проекту «Історія великого народу». Книга «Украина–Європа: хронология развития (1000—1500)» намагається «передати враження про неосяжну цілість», як сказав би британський аналітик історії Норман Дейвіс.

З дитинства ми знаємо українську казку про золоте яйце, з якого з’явився Всесвіт і все, що живе в ньому: «А яйце з–за пазухи випало та об камінець і розбилося!... Як узяв же тут скот вернути з того яйця — і корови, і вівці, й кози!». Та чи знаємо, коли саме виник цей міф в Україні? Такі визначення, як «сива давнина», «давні часи», нас уже не влаштовують. До того ж міф, скажімо, про початок усього живого з одного цілого починають переповідати, коли в суспільстві вже є відповідне уявлення. Уявлення приводить до виникнення образу–символу, яким є яйце з його сакральним значенням. А потім виникає обряд, у якому й застосовують предмет–символ. Отаким сакральним яйцем є писанки, орнамент яких часто містить дуже стародавні символи. Орнамент сам по собі не може датувати річ, на яку його нанесено. Утім за допомогою археології можна впевнено визначити, коли стародавнє населення України почало використовувати яйце в обрядах.

Флотська столиця стала двадцять першим регіоном України, куди співаючий ректор, «юний орел» Михайло Поплавський, залетів «всерйоз і надовго». Минулої п’ятниці зі своїми професорами, аспірантами та студентами у форматі творчого вечора «З любов’ю до Севастополя» він презентував новостворену філію вузу. Причому не деінде, а на найбільшій концертній сцені міста і головного культурно–просвітницького закладу російського Чорноморського флоту — Будинку офіцерів флоту. А ще було спілкування «наживо» з випускниками місцевих шкіл, їхніми батьками, просто фотографування зі всіма бажаючими — одне слово, реалізація власної ж піар–технології чи то повномасштабної «атаки на місто», як висловився сам Михайло Михайлович.

Попри те, що Лівія і Єгипет мають довжелезний спільний кордон, релігію й певною мірою менталітет, включно з пристрастю до вивішування на кожному кроці портретів своїх лідерів, відмінностей між цими африканськими державами все ж чимало. На відміну від своєї західної сусідки, Єгипет активно розвиває туристичну галузь, має таке потужне джерело прибутку, як Суецький канал, і таку розкіш, як Ніл, завдяки чому палюча пустеля поступається місцем людям. У вівторок ввечері, залишивши з оптимістичним настроєм 5–мільйонну Лівію та її незмінного з 1969 року Лідера Каддафі, Віктор Ющенко прибув до вотчини п’ятиразового президента Мубарака, заселеної 77 мільйонами людей при майже удвічі меншій за Лівію території.

Севастополь — єдине місто в Україні, де через особливий статус (пов’язаний із базуванням російського Чорноморського флоту) на законодавчому рівні досі не впорядкували розмежування функцій різних гілок влади. Тож Севастополь має цілком автономну міську раду і міську держадміністрацію. Оскільки кожна з них прагне на свій лад і, ясна річ, не лише в інтересах 350 тисяч севастопольців розпоряджатися комунальною нерухомістю та землею, на цьому ґрунті й раніше виникало тертя. Здебільшого, по «персональній» лінії голова міськради — голова МДА. У першого завжди було більше шансів вистояти у «спарингу», бо за ним стояли депутатські фракції, їхні партосередки, більші «мітингувальні» можливості. Свіжий приклад: прибічники «регіонального» голови міськради Валерія Саратова, за їхнім твердженням, зібрали близько 20 тисяч підписів за відставку нинішньої держадміністрації на чолі з Сергієм Куніциним. Далі, у розвиток теми, на черговій сесії міськради ухвалили рішення про проведення місцевого референдуму щодо недовіри міській держадміністрації та її голові, а також про звернення до Верховної Ради України з проханням створити тимчасову слідчу комісію із земельних питань. Референдум про недовіру Куніцину, до слова, має пройти в один день із виборами в Києві — 25 травня.