«Запорізькі мости отримають ще 450 мільйонів», «Чиновники знову обіцяють здачу мостів до 2012 року», «Запоріжці їдуть до Києва по державні гарантії на 500 мільйонів гривень» — такими повідомленнями ЗМІ завантажені упродовж останніх щонайменше трьох років. «УМ» періодично також інформувала читачів про обіцянки–«цяцянки» урядів «кількох скликань» і реальний стан справ на «довгобуді»: постійний дефіцит фінансування не лише відтерміновував уведення нового автопереходу через Дніпро в дію, а й призводив до подорожчання кошторису.

Бюджетний процес, який нині активно проходить в Україні, означає не лише звичний дерибан державних коштів, а й набагато складніше завдання для уряду. Тобто — як Кабміну Миколи Азарова пройти між Сциллою дефіциту держкошторису разом із жорсткою позицією МВФ та погіршенням ситуації у світовій економіці та Харибдою жорстких вимог електорату до політичної сили, що задекларувала своє бажання бути при владі щонайменше десять років. Штрум «афганцями» Верховної Ради та коси з вилами, якими аграрії зустрічали під Кабміном Прем’єр–міністра, свідчать — наразі сподівання на прохід цим шляхом без жертв виглядають малореальними.

Над Україною знову нависло страшне слово «дефолт». Можливо, у вигляді справжньої і зовсім невигаданої загрози для держави, а можливо — фантома з перекручених фактів, який використовують у своїх цілях політки. Обидві сторони, які сьогодні дискутують на цю тему, — влада і опозиція — мають свої резони й при цьому ну зовсім трохи недоговорюють. Або «переграють».

Прем’єр­міністр Микола Азаров, схоже, не надто вірить в успіх московського діалогу гаранта української Конституції. Принаймні головна думка, якій Микола Янович присвятив левову частку вчорашнього засідання уряду, стосувалася енергоощадливості. Прем’єр вважає, що його нову улюблену ідею — імпортозаміщення — треба реалізовувати через програми збереження енергії. «Бюджет 2012 року має стати бюджетом розвитку через енергоефективність», — не втримався він від чергової фрази­гасла.

Післязавтра український Президент Віктор Янукович у ситуації суворої секретності вкотре спробує подолати міфічну висоту під назвою «дешевий російський газ». Віктор Янукович збирається до Москви, де, як він сподівається, зробить Кремлю пропозицію, від якої той не зможе відмовитися: запропонує таки віддати у спільне управління нашу ГТС. Але не всю, не тільки йому і не просто так. Геніальна ідея Банкової — запропонувати РФ та Євросоюзу створити тристоронній консорціум, у якому Україна залишає за собою найбільшу частку — 34%, а решта, 66%, у рівних частинах по 33% відходить нашим східному та західному партнерам. За це Київ попросить знизити базову ціну — із нинішніх 450 до 190—200 доларів за тисячу кубометрів. Відтак газ для українського споживача має коштувати близько 230 доларів.

Кабмін Миколи Азарова працює, як швейцарський годинник. І навіть трохи краще. До 15 вересня вони мали подати на розгляд Верховної Ради проект держбюджету на 2012 рік. І вони подали його точно за графіком! Учора кошторис ухвалив на своєму засіданні уряд, а сьогодні дбайливо підготовлений документ уже зранку мали привезти до будівлі під «куполом». При цьому кабмінівці вирішили взяти на себе додаткові зобов’язання і до кошторису додали держпрограму економічного і соціального розвитку на наступний рік. Та головний документ, який вийшов з–під їхнього пера, — прогноз на післязавтра. Тобто основні напрями розвитку держави на 2013—1014 роки. Мовляв, у державі є стабільність, час подумати і про сталий розвиток.

«Документи викликали дуже жваву дискусію між членами уряду», — зізнався перший віце–прем’єр Андрій Клюєв, який після голосування вийшов розповісти про бюджет журналістам. Останні ж, глянувши на годинник, провели нехитру арифметичну дію віднімання і відзначили: затяте обговорення тривало трохи більше години...

Загострення в українсько–російському газовому протистоянні неминуче. Одне із свідчень на користь цієї версії — зміна алгоритиму проведення міждержавних перемовин. До вчорашнього дня українська сторона ніколи не оприлюднювала свою позицію ні до, ні після чергового раунду перемовин, відмовідаючи на всі запитання журналістів традиційними протокольними шаблонами. Натомість росіяни вели себе більш публічно, і про хід діалогу світ дізнавався з Москви. Звичайно ж, через їх призму. Вчора ж чи не вперше за останній час офіційний Київ не просто натякнув, що він має «цікаві» пропозиції для РФ, а й сформулював їх суть: суд у Стокгольмі не панацея, реструктуризація «Нафтогазу» з приватизацією деяких його структурних підрозділів — процес незворотний, а наш важiль тиску на «Газпром» — спроба вийти на спотовий ринок газу із пальним власного видобутку.

Улітку, коли респектабельна «зимова столиця світу» — швейцарський Давос — набирається сили для прийому сильних цього світу, передові економісти та державні діячі зібралися у мальовничому польському курорті. «Європейські дилеми: партнерство чи суперництво?» — гасло цьогорічного Економічного форуму, який розпочався в Криниці–Здруй учора i триватиме до післязавтра. Серед головних акцентів цьогорічних дебатів — спільна економічна політика Євросоюзу, боротьба з фінансовою кризою, розширення ЄС, енергетична безпека, економічні реформи, боротьба з корупцією тощо.

Микола Янович Азаров, який працює українським Прем’єр–міністром, днями відвідав чудове місто Харків і його околиці. І за старою доброю традицією вирішив поділитися дорожніми нотатками з колегами нижчого рангу. «Що дає така робота «на місці»? — зручно вмостившись у чільному кріслі, перепитав він, відкриваючи вчорашнє засідання уряду. Міністри мовчали відповідно до субординації, а ті, хто не бачить жодного сенсу в постійних вояжах Прем’єра просторами рідної держави — із ввічливості. Але Микола Азаров бачить у таких поїздках великий плюс. Це, за його словами, — зв’язок. Причому цінний і зворотний!

Осінь, сезонне похолодання, опалювальний сезон, невигідні контракти. Ці своєрідні синоніми змушують українську владу згадати, що вона знає не лише адресу Печерського суду, а й принаймні Стокгольмського. Кілька днів тому Микола Азаров заявив, що уряд узагалі–то налаштований на проведення «нормального» переговорного процесу з Російською Федерацією, на «зменшення зони конфлікту» і тому подібне. Але якщо наш партнер не піддається, то ми можемо працювати й «ненормально». Тобто через суд. Подібні несміливі заяви з боку офіційного Києва лунали і раніше, але щоразу їх проголошують на іншому тлі.