Пам’ятник встановили у самому центрі селища — біля приміщення, в якому розташовані районний суд та прокуратура. Автор проекту та головний натхненник його втілення в життя, селищний голова Андрій Река, назвав своє дітище скромно — антикризовим стовпом. «У нас збитки від кризи звикли міряти тоннами, центнерами, гривнями чи доларами, — сказав «УМ» Андрій Олександрович. — Ми ж звернули увагу на суто людський фактор. Адже втрата роботи чи прибутків позначається насамперед на взаєминах між людьми». За словами сільського голови, люди стають знервованішими, агресивнішими, намагаються «компенсувати» ті втрати безпідставними докорами, сварками чи навіть бійками із найближчими родичами, провокують конфлікти зі знайомими, сусідами. «Тож нехай краще земляки зганяють злість біля антикризового стовпа, залишають тут увесь негатив і приходять додому без цього руйнівного тягаря», — зазначив Андрій Река.

Після зимової «сплячки» у затишних міських квартирах чимало так званих «дачників» навесні потягнулися до успадкованих чи придбаних за свої кревні сільських хатин. І з сумом констатували: після нашестя на їхні «безгоспні» обійстя різношерстих злодюжок уціліло там далеко не все. Та одна справа, коли останні приробили ноги якомусь залізяччю, й зовсім інша – якщо двоногі «щури» практично стерли з лиця землі твою хату чи навіть цілу вулицю вашого дитинства...

Широко анонсована Партією регіонів «Протестна» акція у Полтаві вийшла масовішою за попередні партійні «тусовки» останніх місяців, передусім за рахунок звезених із районів людей. Зовні вона майже не відрізнялася від традиційних зібрань «синьо–білих»: та ж сама музика, прапори, накидки, «контролери» з блокнотами, в яких відзначають тих, хто з’явився, не сачконув... Урізноманітнювали захід хіба що «примкнулі» до «регіоналів» комуністи із соціалістами, котрі також прийшли на мітинг зі своїми прапорами та обласними вождями. «Гвардію» ПР підсилювали народні депутати Равіль Сафіуллін та Олександр Попов. Багатьох дивувало інше. Напередодні на прес–конференції до участі в мітингу протесту проти нинішньої влади полтавців закликав голова обласної організації Партії регіонів Олександр Удовіченко. Влаштовували акцію «регіонали» біля «білого дому», де розташовані штаб–квартири облдержадміністрації та обласної ради, яку очолює пан Удовіченко. Він же той мітинг і відкривав. Причому починалася згадана акція за лічені хвилини до відкриття сесії обл­ради, на якій головував... усе той же Удовіченко. То проти якої влади він з однопартійцями «повстає» і чому відокремлює себе від неї? Надто за умов, коли сів у крісло після змови «регіоналів» із тутешніми БЮТівцями.

До тих мешканців панельних п’ятиповерхівок, які регулярно сплачують за тепло і водночас узимку та восени ловлять дрижаки у своїх квартирах, днями звернувся заступник мера Кременчука Михайло Порицький. Влада пропонує землякам стати співучасниками реалізації міської програми утеплення їхніх помешкань. Ідеться про, так би мовити, централізоване «вдягання» зведених за радянських часів ледь не прозорих «панельних» стін у сучасні теплоізоляційні матеріали.

Перші звернення вкладників миргородського відділення банку «Райффайзен Банк Аваль» до журналістів та правоохоронців із приводу проблем зі зняттям своїх депозитів, здавалося, не викличуть особливого ажіотажу — кого здивуєш подібним у час фінансової кризи... А по–справжньому приголомшило ошуканих вкладників позавчорашнє офіційне повідомлення відділу зв’язків із громадськістю обласної міліції про те, що до правоохоронців звернулися й колеги завідувачки згаданого відділення із заявою про зникнення останньої в невідомому напрямку з великою сумою грошей вкладників. За даними міліції, «жінка, зловживаючи довірою громадян, під приводом оформлення депозиту, заволоділа 300 тисячами гривень та 465 тисячами доларів». Однак загальна сума привласненого може бути ще більшою, оскільки до міліції з офіційними заявами звернулися близько десятка постраждалих від дій спритниці, представники яких стверджують, що таких «братів по нещастю» принаймні вдвічі більше.

Мітингувальниці з кругленькими животиками та вже народженими дітьми разом зі своєрідною групою підтримки загальною кількістю близько ста осіб зібралися біля входу до приміщення мерії зранку, перед початком чергової сесії міськради. У руках вони тримали плакати з досить промовистими гаслами на кшталт «Не дамо закрити пологовий будинок — ми народжували в ньому». Власне про пекучу проблему знають не тільки в Кременчуці. Її активно «вентилювали» на всіх рівнях, у тому числі й столичному, ще влітку минулого року, коли вперше постало питання про закриття пологового відділення Другої міської лікарні, розташованої у правобережній частині міста, колишньому «посаді» Крюкові.

Оскільки згаданий госпіталь має обласний статус, то під його «опікою» перебувають інваліди війни, учасники бойових дій, чорнобильці I категорії та члени родин загиблих із сусіднього Комсомольська і довколишніх районів. Згідно з законом, усі ці люди мають першочергове право на безкоштовну і водночас кваліфіковану медичну допомогу. Однак реалізувати його можуть далеко не завжди. Адже для того, щоб пролікуватися в госпіталі наддніпрянського міста, треба на кілька тижнів залишити домівку.

Бронзовий пам’ят­ник літературному пер­сонажу в селі Келеберда Кременчуцького району планують відкрити, коли весь світ відзначатиме 200–річчя від дня народження геніального письменника. Як повідомила вчора власкору «УМ» секретар місцевої сільської ради Оксана Задворна, у їхньому селі на березі Дніпра започатковують цілий архітектурний ансамбль, присвячений Келебердянському козацькому форпосту на Дніпрі та 200–річчю від дня народження Миколи Гоголя.

Вперше «мазепинські» урочистос­ті в Полтаві відбувалися під егідою влади — обласної державної адміністрації. Ініціативу останньої най­активніше підтримали місцеві осередки «Просвіти» та деяких інших громадських організацій і партій націонал–демократичного спрямування. Попри те, що саме Полтава стала для Івана Мазепи уособленням краху надій і сподівань на волю Гетьманщини–України (нагадаємо, що після поразки у відомій битві його союзника Карла ХІІ він змушений був залишити Батьківщину й невдовзі помер на чужині. — Авт.), заходи з нагоди 370–річчя від дня народження Івана Степановича тут розпочали ще в четвер.

Зовні гачок «меблевих справ майстрині» Ганни майже нічим не відрізнявся від реальних пропозицій виробників цього досить ходового товару. Таке ж саме «презентаційне» місце в орендованому кутку полтавського магазину, аналогічна реклама на фотостенді та кілька «живих» зразків біля нього, традиційна 50–відсоткова передоплата... Незвичною була хіба що ціна «найкращих меблів зі Львова» (саме під таким «брендом» працювала спритниця).