Зовні гачок «меблевих справ майстрині» Ганни майже нічим не відрізнявся від реальних пропозицій виробників цього досить ходового товару. Таке ж саме «презентаційне» місце в орендованому кутку полтавського магазину, аналогічна реклама на фотостенді та кілька «живих» зразків біля нього, традиційна 50–відсоткова передоплата... Незвичною була хіба що ціна «найкращих меблів зі Львова» (саме під таким «брендом» працювала спритниця).
Скажімо, за кухонний гарнітур із доважком дитячих меблів замовники мали сплатити всього лише 2700 гривень. Тих, хто не має коштів на відвідини дорогих меблевих салонів, саме дешевизна добротного товару приваблювала найбільше. Тож від клієнтів–замовників, як кажуть, не було відбою. Доки останні не переконалися в тому, що обіцянки згаданої «меблярки» прикрасити їхні домівки симпатичними шафами і куточками взагалі нічого не варті...
Уявіть собі стан бабусі, котра вже за кілька днів після того, як «викупила» половину вартості дивана й дитячого ліжка для онука, на місці згаданого «столу замовлень» у магазині побачила суцільну порожнечу. Збагнувши, що її ошукали, звернулася до Ленінського райвідділу міліції Полтави. Там з’ясували, що за такою ж схемою Ганна «кинула» ще принаймні кільканадцять полтавців, видуривши в них понад 35 тисяч гривень. Хоча, звісно, цей список може поповнитися й іншими потерпілими від «меблевого» ошуканства. Зрештою, чи не «гастролювала» шахрайка з аналогічною місією в інших містах? Адже полтавські правоохоронці досить швидко з’ясували: вона не має жодного відношення до міста Лева.
За словами співробітниці відділу зв’язків із громадськістю обласної міліції Яни Холодної, затримувати її довелося в Житомирській області, де Ганна мешкала насправді. До речі, навіть на виставлених у полтавській крамниці зразках меблів шахрайка «зекономила», бо ж виготовляли їх не львівські, а місцеві полтавські майстри. З купецькою щедрістю витрачала тільки чужі гроші — їх у неї вже практично не залишилося. Тож чергові слізні обіцянки затриманої повернути ошуканим «усе до копійки» сприймаються як звичайнісінька бравада. З усього видно, «відробляти» ті кошти їй знову доведеться за колючим дротом колонії, де вона вже відбувала покарання за шахрайство.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
