Ситуація, яка сьогодні склалася в Україні стосовно поширення ВІЛ/СНIДу, визнана найгіршою серед усіх країн Східної Європи та Центральної Азії. Сьогодні, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, про це нагадують тисячі українців, які потерпають від цієї невиліковної хвороби. Про причини такого невтішного лідерства і способи покращення ситуації «УМ» розповів колишній міністр охорони здоров'я, а зараз народний депутат Микола Поліщук.

Не дивуйтесь, якщо завтра на Хрещатику чи Дерибасівській, на Проспекті Свободи чи вулиці Артема до вас підійде абсолютно незнайома людина і подарує яскраво-червону гвоздику, перев'язану червоною стрічкою. Хлопці й дівчата, які простягатимуть квіти перехожим, нагадають, що перше грудня офіційно оголошено Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. Активісти Всеукраїнської мережі людей, які живуть iз ВІЛ/СНІД, невипадково вибрали червоний колір любові для проведення акцій у містах України. Адже саме розуміння, уваги й любові потребують ВІЛ-інфіковані чоловіки, жінки і діти. А червона стрічка є загальновизнаним символом вшанування пам'яті людей, які померли від СНІДу, та символом солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД.

Моторошний випадок, наче вирізаний із фільму жахів, стався позавчора у Запоріжжі. Міський трамвай під номером 12 відрізав пішоходу голову і кілька зупинок тягнув тіло під днищем вагона, залишаючи на колії кривавий слід. Наразі слідство не знає ані імені загиблої, ані причини, з якої жінка опинилася під колесами.

Потрапити на прийом до народного цілителя Людмили Герасимової мені захотілося ще в грудні минулого року — тоді, як прочитала у рідній газеті матеріал про жінку-рентген. Поговоривши згодом з колегою — авторкою статті, я переконалася, що на світі є багато речей, природу яких ми можемо не розуміти, в існування яких можемо не вірити, але які, однак, цілком реально впливають на наше життя. Втім бажання завітати на розмову (а заразом і напроситися на діагностику та лікування) було, а можливості ніяк не випадало. І лише кілька днів тому мені нарешті вдалося зустрітися з Людмилою Миколаївною в її київській квартирі. А заразом — почитати листи вдячних пацієнтів з різних куточків України, Росії, Молдови, Німеччини й Канади, погортати сторінки книги, до якої зцілені люди записували свої вірші, пороздивлятися фотографії, на яких Герасимову оточують зірки естради, напитися смачнющого чаю й вислухати таку історію життя, що на десять бразильських серіалів вистачить...

Внаслідок Чорнобильської катастрофи — однієї з найжахливіших трагедій в історії людства — на світ щороку з'являються близько двадцяти тисяч дітей із вродженими вадами серця та інших органів. Більшість із них врятувати не вдається, і малюки помирають на першому році життя. Втім завдяки дороговартісному реанімаційному обладнанню для новонароджених, яке на початку тижня встановили у Львівській обласній дитячій лікарні ОХМАДИТ, десятки важко хворих дітей отримали реальний шанс на порятунок.

Продовжуючи свою розповідь про подорож до турецької історичної області Каппадокія, не можу не згадати про сувеніри, які місцеві жителі продають мало не на кожному кроці. Це й скриньки, вирізані з туфу (м'якого каменю, схожого на черепашник); і глечики, виліплені з каппадокійської глини; і статуетки, вирізьблені з напівкоштовного онікса; килимки, гаманці, жіночі шаровари, хустки, амулети від пристріту і купа іншого дріб'язку, якого не купиш у Києві чи Одесі.

Заповзятливі латиші добре засвоїли істину, яку колись озвучив кіт Матроскін: для того, аби розбагатіти, треба продати щось непотрібне. Непотрібним для мешканців міста Лієпая свого часу виявився пам'ятник ненависному «узурпатору» Леніну. А гроші, які городяни отримали за виплавлені з «ленінської» бронзи дзвоники, пішли на облаштування дитячого будинку, спецшколи-інтернату та притулку для людей похилого віку, повідомляє сайт www.liepaja.lv. Донедавна дзвінкі сувеніри можна було придбати тільки в Німеччині, а тепер їх продають і в самій Латвії, правлячи 183 лати (330 доларів США) за штуку.

Опалювальний сезон начебто вже почався, але температуру в більшості українських квартир важко назвати комфортною для життя. У когось батареї ледь теплі, у когось — узагалі холодні (краще б уже не було зовсім!), тож із ванної до спальні не побіжиш в одному халатику і в маєчці по кімнаті не походиш. А за вікном — навіть не мінусова температура. Що ж буде, коли до нас прийдуть морози? Нічого страшного, якщо заздалегідь запастися електрообігрівачами й теплими ковдрами.

Коли пароплав відходить від рідного берега і починає подорож океанськими просторами, на плечі суднового лікаря лягає турбота про здоров'я кожної людини на борту. За багато кілометрів вiд землі пацієнтові більше нi до кого звернутися, тому корабельний лікар мусить уміти все: і помазати зеленкою подряпину, і вийняти з ока смітинку, і «послухати» грудну клітку, і зняти головний біль, і, якщо треба, відкачати воду з легенів та запустити після зупинки серце... Протягом усього часу, поки судно рухається до пункту призначення (а це може бути і доба, і тиждень, і цілий місяць), члени екіпажу й пасажири приходять до морського «ескулапа» по краплі від нежитю й пігулки від хитавицi, отримують мікстури від кашлю і препарати від болю в шлунку, вимірюють артеріальний тиск, роблять кардіограму і навіть пломбують зуби. Про те, скільки роботи протягом подорожі має судновий лікар, які препарати виписує найчастіше і як бореться з морською хворобою, «УМ» розпитувала у лікаря пароплава «Південна Пальміра» Вадима Білоцерковця — одесита, який вирушив у свій перший рейс понад тридцять років тому.

Масштабне дослідження, проведене у столичних школах Київським центром здоров'я та вертебрально-оздоровчим центром Євмінова виявило, що 95 відсотків школярів мають різні порушення постави, а майже п'ята частина обстежених потерпає, навiть того не знаючи, від сколіозу. На півтисячі хлопчиків та дівчаток віком від 6 до 18 років фахівці виявили тільки 30 дітей — з нормою. Решта, як стверджує засновник та видавець науково-популярного журналу «Культура здоров'я», президент оздоровчого центру В'ячеслав Євмінов, мають найрізноманітніші викривлення у грудному, поперечному, шийному відділах хребта, причому не тільки на початковій стадії хвороби.