Сьогодні класика переживає не найкращі часи — сучасне мистецтво настільки переймається всілякими «сюр», що на вивірені часом і поколіннями твори у нього не вистачає ні сили, ні бажання. Малий театр (Росія, Москва), що минулого року відзначив 250річчя з дня заснування, стоїть на принципово іншій позиції — свій репертуар протягом цієї чверті тисячоліття будував саме на класиці. До Києва театр під керівництвом народного артиста СРСР Юрія Соломіна, який гастролюватиме у нас з 11 до 20 вересня, привіз винятково вистави за класичними творами. Адже ніякого авангарду в Малому не було і не передбачається.

В українському прокаті стартує дебютна повнометражна стрічка «Біля річки» молодого одеського режисера Єви Нейман, що вже стала призером низки престижних міжнародних кінофорумів, зокрема Московського і Севастопольського кінофестивалів. Про це нагадали журналістам і першим одеським глядачам «позажанрової» картини, як її вже оцінили деякі кінокритики, безпосередні творці фільму — режисер Єва Нейман, актори Марина Поліцеймако і Юрій Невгомонний, керівник оновленої кіностудії Олександр Ткаченко і дистриб’ютор­представник кінокомпанії «Артхаус Трафік» в Одесі Олег Мельничук.

Перша помітна міграція «Молодості» відбулася минулого року — після Будинку кіно, в якому дебютанти свої творчі стосунки з’ясовували досить довго, фестиваль перебрався до кінотеатру «Баттерфляй­Ультрамарин». І хоча «Ультрамарин» вимогам кіночасу відповідав значно краще, ніж Будинок кіно, цього року «Молодість» вирішила знову змінити місце дії і запросила конкурсантів, гостей та глядачів до культурного центру «Кінотеатр Київ». «У кінотеатрі «Баттерфляй­Ультрамарин» ми були частково гостями, — пояснив цей переїзд художній керівник «Молодості» Андрій Халпахчі. — А «Київ» на час фестивалю, з 20 по 28 жовтня, буде повністю у нашому розпорядженні».

Ще кілька років тому український кінематограф усерйоз замислювався над гамлетівським «Бути чи не бути». Сьогодні, коли «бути» не викликає сумнівів навіть у найзатятіших песимістів, кіномитці згуртувалися над не менш відомими для культурного простору запитаннями «Хто винен?» та «Що робити?». Напередодні Дня кіно вони спробували презентувати власне бачення перспективи вітчизняного кінематографа. Дехто занурювався в аналітичні прогнози, хтось давав волю емоціям, але байдужих на зустрічі в одному з київських ресторанів точно не було.

Кругообіг театрального життя у природі відбувається за принципом «то пусто, то густо». У результаті чого палкі шанувальники театру змушені або ж нарікати на задовгість «мертвого сезону», або ж переживати з приводу великої кількості прем'єр, передивитися які просто не встигаєш... Зараз у нас період «міжвладдя», за кілька днів починається новий театральний сезон. Зателефонувавши до київських театрів, ми дізналися, що театрали й цього року матимуть приємний клопіт із «триманням руки на пульсі прем'єр» — сценічне мистецтво зразка 2007/2008 років обіцяє бути активним, цікавим та... несподіваним.

З одноіменним туром Володимир Гришко вже об'їхав сім міст України. Але якщо ті концерти відбувалися в оперних театрах, то тепер співак збирає своїх шанувальників просто неба. На День незалежності Гришка та його «Обличчя нової опери» зустрічатимуть Івано-Франківськ (23 серпня), Харків (24 серпня) та Донецьк (26 серпня). Концерти відбудуться на центральних площах міст.

Актрисі Валерії Заклунній, напевне, заздрить чимало колег. Десятки картин, близько півсотні вистав, імениті партнери, престижні нагороди, відзнаки, оберемки квітів у супроводі вигуків «Браво!» — мабуть, саме про таку творчу долю мріють випускники театральних інститутів, притискаючи до грудей щойно отримані дипломи. Але в біографії Валерії Гаврилівни є рядок, якому її молоді колеги, котрi про театр як «тераріум однодумців» у кращому разі лише чули, точно не нададуть особливого значення. Заклунна понад 40 років пропрацювала і продовжує працювати в одній трупі — трупі Національного театру імені Лесі Українки. Шкода, що за таку відданість сцені, на якій починала, ніяких відзнак поки що не придумали...

Я — кіноман у квадраті. Дивлюся фільми і з огляду на професію, і як звичайний глядач. Мабуть, через таку «подвійну присутність» у глядацькій залі кінотеатру чи перед телевізором почала помічати, що моя вимогливість до кіно постійно зростає. Процес отримання естетичного задоволення, якщо його зобразити, скажімо, графічно, виглядав би як нескінченний ланцюжок з тире та поодиноких знаків оклику. (Де тире — це невиразність та затягнутість, а знаки оклику — щось дійсно вартісне). Вимогливість трансформується у розпач — надія, що чергова кінопрем'єра для мене матиме ефект бомби, сьогодні вже ледь жевріє. Палати вона не може з тієї простої причини, що занадто багато нині виходить фільмів-«вогнегасників» на кшталт «Трансформерів», «Трішки вагітної» чи «Глюків». А тому рідкісні винятки з цього правила я справді ціную, рекомендуючи і своїм друзям «Фатальну красуню» з Одрі Тоту чи Бессонівську «Ангелу».

Позавчора в приміщенні мистецьких галерей «Ательє Карась» та «Совіарт» (вул. Андріївський узвіз, 22А) розпочала роботу нова виставка. І нічого б у цьому факті надзвичайного не було — зрештою, галереї для того й існують, щоб презентувати сучасне мистецтво, — якби не один факт. Виставка ця благодійна, вона має назву «Культура проти вандалів», а її завдання-максимум — зібрати кошти на продовження кампанії зі збереження Андріївського узвозу та мистецьких закладів столиці.

Відомий київський режисер Вiталiй Малахов зараз репетирує бюджетну виставу із відомими київськими акторами, яку першими побачать діти-сироти. «Театр на Подолі давно співпрацює з дітьми з особливими потребами, — розповідає передісторію цього проекту пан Малахов. — Ми привозимо на наші вистави дітей з «Малятка», з інтернату для дітей із слабким зором, самі приїздимо з концертами, подарунки даруємо — словом, спілкуємося. Два роки планували попрацювати з дітьми, яких кинули батьки: з сиротами... І саме в цьому році до нас звернувся представник компанії life:), який і запропонував зробити благодійний тур із метою залучення коштів для двох чи трьох конкретних організацій, які опікуються покинутими дітьми. Цей проект нам видався цікавим, бо він буде чесним — усі зароблені гроші контролюватимуться. Ми з ними поговорили і дійшли думки, що добре було б зробити спектакль».