Ніхто не додасть недоотриманого вчасно духовного хліба сьогоднішньому учневі, який через рік або п'ять стане дорослим громадянином, тобто тоді, коли «все кардинально зміниться». Ситуація в сучасній шкільній освіті, яка опинилася на межі катастрофи внаслідок багаторічного злиденного становища вчителя і неприпустимого нехтування якістю і результатом навчання заради примарних нововведень, спонукала мене винести на широке обговорення громадськості ті злободенні питання, без негайного розв'язання яких нема сенсу говорити про завтрашній день української національної школи.

12 травня біля пам'ятника Шевченку в Сумах відбувся студентський мітинг. Молодь обговорювала перспективу злиття трьох сумських вищих навчальних закладів до одного університету. Здавалося б, подія не з виняткових. Ну мітинг, ну студентський, ну на майдані. Але майдан був лише сценою. Головні ж події (як часто буває у нас, певно ж, у зв'язку з просто-таки напруженим розвитком демократії) відбувалися за лаштунками. У змішаному жанрі — від трагедій до фарсу...

Коли в придністровській Кам'янці запровадили українську як окремий предмет, дід Вогнистий, який 75 років тому починав ходити тут в українську школу, скликав сход: «Давайте всю школу переведемо на рідну мову». Сход сказав: «Так!». Однак зробити це поки що ніяк. Адже потрібні вчителі, підручники і, врешті, можливість для кам'янських дітей згодом здобути українську вищу освіту. Втім українську мову в Придністров'ї (Молдова) вивчають сьогодні у школах Рибниці, Тирасполя, Бендер, Дубосар, багатьох інших міст і сіл. У Кам'янці український клас відкрили, тільки-но в місті Бендери відкрилася українська гімназія. Там з року в рік набирали по 10—15 дітей до українського класу. Коли «первістки» дійшли до 7-го, постало питання постійної школи. Відразу ж народний депутат України Петро Порошенко подарував новоствореному українському закладу комп'ютери, а українські міністерства — освіти і науки та закордонних справ — передали художню й методичну літературу. МЗС, до речі, має централізований банк даних щодо освітньої ситуації нашої діаспори у 52 країнах світу: дані щодо кількості шкіл, у тому числі й недільних, українських класів, учителів. А товариство зв'язків з українцями за межами України «Україна — світ» застосовує ці дані в активній діяльності: організовує для вчителів діаспори українознавчі семінари у Києві. Минулого року товариство влаштувало 4 такі семінари та ще й Міжнародну конференцію «Освіта в українському зарубіжжі».

Незадовго до того, як по території Волині проліг символічний кордон Євросоюзу, який після вступу Польщі до ЄС 1 травня відділив Україну від об'єднаної Європи, свої мости до панянки-Європи прокладали луцькі вчителі. А саме викладачі німецької мови луцької гімназії №4 на чолі з її директором, депутатом Луцької міської ради Олександром Мишковцем та завідуючою кафедрою німецької філології Волинського держуніверситету Вірою Міханько побували у Німеччині в окрузі Ліппе, що неподалік Кельна. Ця поїздка стала можливою завдяки співпраці громадських організацій: запрошення надійшло від спілки німецьких ветеранів «Мости в Україну» округу Ліппе громадській організації «Рідне місто» в Луцьку.

До 2010 року в Європі має сформуватися єдиний освітній простір. Про це в італійській Болоньї п'ять років тому домовилися поважні представники 29 країн континенту. Єдині стандарти з предметів обраної спеціальності дозволять студентові мандрувати освітніми закладами різних країн у пошуках найбільш прийнятного. Перший рік повчитися, скажімо, у Варшаві, другий курс завершити у Берліні, а на третій перевестися до Лондона. Максимально спрощена система переводу підкріплюватиметься ще багатьма перевагами. Серед них — єдині умови визнання дипломів усіх європейських університетів і не обмежене географією працевлаштування молодих фахівців.

На сьогодні можливостей для навчання безліч, було б бажання, гроші та час. На жаль, у людей, заклопотаних кар'єрним зростанням, за наявності перших двох пунктів не завжди є найважливіше — час. Тож і доводиться їм сушити голову над тим, як поєднати роботу з навчанням. У пошуках вирiшення цієї проблеми я зайшла на сайт Українського центру дистанційного навчання (УЦДН) (http://udec.ntu-kpi.kiev.ua), а згодом поспілкувалася з директором Центру та його заступником. «Специфіка українського терміна «дистанційне навчання» дещо відрізняється від європейського, — говорить Інна Малюкова, директор УЦДН. — На Заході заочної форми навчання тривалий час не було. Вона почала з'являтися лише у 80-х роках минулого століття.

Пригадаймо власне дитинство: хто не мріяв про наметову романтику, кашу з димком, розмови біля вогнища... А скільком таке випало? Для більшості лишилося нездійсненним, правда? Утім не менше шестисот юних сумчан наступного літа таку мрію реалізують. І це вже напевне. Бо в області почав діяти проект «Європа-вектор». Саме таку назву матиме літній наметовий табір... Ні — базова стоянка літньої краєзнавчої експедиції, що розташується у Лебединському районі Сумщини.

«Беруть усі, всюди і за все», — такого висновку дійшла робоча група з питань корупції Всеукраїнської студентської ради при Президентові України. Всеукраїнська протикорупційна студентська акція тривала з 17 листопада по 6 лютого, тобто в час, коли вузи «стрясала» сесія. В цей час діяла телефонна «гаряча лінія»: кожен студент, який знав її номер, міг зателефонувати і розповісти про хабарників у його вузі та спитати поради, як чинити у тому чи іншому випадку. Окрім цього, представники студентської ради виїздили в регіони, розмовляли зі студентами та ректорами вузів. «Приблизно 150 гривень за залік беруть як у райцентрі на Чернігівщині, так і в столичному вузі, скажімо в КПІ, — каже секретар студради Андрій Черних. — Можна навіть сказати, що в усій країні виробилися єдині тарифи на такі «послуги» для студентів». Цікаво, що способи «оплати праці» викладачів за останні роки дещо оновилися. Якщо раніше гроші треба було передавати індивідуально, то тепер на курсі частенько є посередники, яким можна «здати» купюри і бути спокійним за свої оцінки, навіть не пішовши на іспит...

«Жодна молодіжна організація, яка сьогодні діє в Україні, не може похвалитися такою результативністю, як Пласт», — заявив народний депутат-«нашоукраїнець», секретар Комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики Юрій Павленко на презентації цієї національної скаутської організації для представників державної влади, громадськості і преси. І науковці, і практики-педагоги, ознайомившись з методикою Пласту, переконуються, що виховний процес тут, на відміну від багатьох інших дитячо-юнацьких організацій, має логічну систему. Завідувачка лабораторії дитячих об'єднань Інституту проблем виховання АПН України Раїса Охрімчук розповіла, що під час практичного ознайомлення з літнім гуртовим відпочинком дітей вона з наплічником, часом під дощем, пройшла багатьма дитячими таборами і переконалася, що пластові табори — найзмістовніші.