Навіщо тонни архівних документів свого часу ховали в секретних сховищах? Чому «простим людям» не можна було знати про те, що насправді відбувається у їхній країні та за кордоном? Чому так небезпечно було згадувати про трагічні події народу чи про успіхи окремих співгромадян — про все, що не вкладалося в межі радянської ідеології?
«Ми хочемо, щоб на екранах телевізорів і в кінотеатрах більше показували фільмів моральних, якісних, які надихають робити добро і бути добрими», — каже «УМ» заступник директора Першого християнського кінофестивалю «Світло» Світлана Тимошенко. Фестиваль відбудеться з 26 по 28 вересня у столичному Будинку кіно.
15 вересня 1941–го довкола Києва зімкнулося нацистське «велике кільце». Вчені–історики зазвичай не вживають слова «якби». Утім ненауковому люду, для якого події 70–літньої давнини є не матеріалом для дослідження, а живою легендою роду, часом кортить помріяти: а що було б, якби... От, приміром, у вересні 1941–го під Києвом.
Голова Київського товариства політичних в’язнів і репресованих, колишній військовий командир і дисидент Григорій Куценко цього року всьоме організував всеукраїнську прощу до місць масових поховань українців на півночі Росії, що доти організовував Василь Овсієнко.
28 липня в Севастополі освятять подарунок від Президента Віктора Януковича — 13тонний дзвін. Як пишуть ЗМІ, цей дар прибув до стародавнього Херсонесу ще в квітні, коли там відзначали річницю охрещення київського князя Володимира. Бронзовий дзвонище, вилитий донецькими сталеварами, привезли до тамтешнього Володимирського собору на автоплатформі у супроводі колони байкерів мотоклубу «Нічні вовки». А освячувати дарунок будуть у День хрещення Русі, який збігається з Днем Чорноморського флоту РФ...
9 березня 1943 року на кілька українських сіл Грубешівського повіту Холмщини (нині — Польща) раптово напали бойовики з польської Армії Крайової. Палили й убивали. «Аківці» стали нападати на корінних мешканців Холмщини ще з кінця 1942–го. За кілька місяців там було знищено понад дві тисячі українців, десятки тисяч покинули свої домівки. Так починалася Друга польсько–українська війна, як називає її відомий історик Володимир В’ятрович. Вона розгорталася в ході війни радянсько–німецької і тривала з 1942 по 1947 роки. Це збройне протистояння почалося на Холмщині, продовжилося на Волині, потім — на Галичині. Її волинський епізод, через десятки літ вийнятий із контексту багаторічного протистояння, чомусь набув особливого розголосу...
Надання медичної допомоги незаможним хворим незалежно від віросповідання та національності — основна мета створеної в 1903 році Народної лічниці, яка згодом була названа на честь митрополита Андрея Шептицького. Адже владика Андрей підтримував її і духовно, і матеріально. Це була щонайсучасніша як на той час медична установа. Її будівля і прилеглі території збереглися — там на початку 1990–х відновлено Шпиталь ім. Шептицького. Утім сьогодні (в рік 110–річчя лічниці) частину території віддано під будівництво «житлово–офісного комплексу». І це — поряд із пам’яткою всесвітнього значення — собором святого Юра, в буферній охоронній зоні ЮНЕСКО. І забудовники, і зацікавлені в будівництві церковні ієрархи запевняють громадськість: ніякої шкоди українській культурі від цього будівництва не буде. Громадськість, думки якої ніхто не питав, не вірить...
Імена, події, акції і провокації... За цими документами можна писати історію визвольного руху в період останніх років існування СРСР. Перші легальні демократичні партії і рухи. Реакція громадськості на ГКЧП. Чорнобильські мітинги і протести проти побудови Рівненської АЕС. Масові страйки на донецьких шахтах. Відновлення Української греко–католицької церкви. Зародження і становлення Руху. Пiдготування до святкування Дня злуки УНР та ЗУНР і органiзацiя «живого ланцюга» між Києвом і Львовом у 1990–му. Настрої серед людей і «підводні течії», якi вiдслiдковували завербованi агенти. Детектив та й годі. Відтепер кожен охочий може на інтернет–сайті архіву (avr.org.ua) ознайомитися з цими документами і «з перших вуст» дізнатися, яким «гуманним, мирним і правдивим» був комуністичний режим.
У них не було вибору? Вмирати чи... вмирати. Їм, бандерівцям, прописали насправді не «виправлення» у «трудових таборах», а цілковите знищення. Та не зважаючи ні на що вони обрали життя. І цим своїм вибором спинили доти тріумфальний хід смерті на «шостій частині земної кулі», спричинивши розвал гулагівської системи і надалі — розпад «імперії зла». Це відбулося дивним, якимсь «нематеріальним» чином. І «грізний» КДБ до останнього не міг збагнути — як?
«Опитування третьокурсників різних київських ВНЗ показує, що навіть чимало киян не знають, де розташований Оперний театр, — розповідає художниця й мовознавець, доцент кафедри культурології Національного університету біоресурсів і технологій природокористування Ярина Пузиренко.
