Сьогодні так багато можливостей облаштувати матеріальний світ навколо себе за своїм смаком — дизайн оселі відповідно до характеру, улюблена чашка на столі, салатові фіранки в офісі, брелок, який тішить око досконалістю форми і оригінальністю задуму, робоча папка з золотим напиленням чи іронічна канапа. Але, на горе, нам не під силу змінити ландшафт міста, в якому живемо: ці потворні скляні колби поміж двома романтичними особняками XIX століття, бетонний пенал по сусідству з будинком у стилі модерн. А тоскні спальні райони з недоладними коронами, що вінчають багатоповерхове одоробло? Такі тонкі люди ці архітектори, така снобська каста, але що вони зараз виробляють із Києвом? Пора ввести кримінальну відповідальність за псування пластики міста і стягти моральні збитки за нав’язування несмаку.

Хореограф Олексій Ратманський, який у 1997 році залишив Національну оперу України через дуже вже монолітний спротив консервативних «стариків» сучасному балету, з 2004 року був головним хореографом Большого театру в Москві. Але днями він заявив, що не буде продовжувати контракт із Большим, який закінчується 31 грудня 2008 року, а із задоволенням працюватиме запрошеним хореографом.

На Андрія в Москві почалася вакханалія мистецтва — з 13 по 17 грудня у Центральному виставкому залі «Манеж» проходить найбільший у Росії художній ярмарок «Арт–Манеж». Те, що в Києві намагається робити директор «Українського дому» Наталя Заболотна — «Арт–Київ» цього року пройшов тільки вдруге — в сусідній столиці «вариться» уже 12 років. Те, що «Арт–Манеж» — найбільш представницький захід, накладає свій відбиток — концепція його розмита, наскільки це взагалі можливо: усі напрямки і жанри, класики і молодь, справжнє і модне. Мистецтвознавці відзначають, що світові тенденції — інтерес до пострадянських художників і класиків соцреалізму — позначаються і на «асортименті» галерей, які беруть участь у московському художньому ярмарку. Отже, найбільш вигідний «товар», який намагалися показати галерейники — роботи 30—50–х років, художники–нонконформісти, мистецтво 70—90–х, ще не антикваріат, але вже достатньо перевірені часом полотна, щоб бути гарантованим капіталовкладенням.

Він відомий широкій публіці за роллю Сонг Лілінг у виставі Романа Віктюка «М. Батерфляй». У 1992 році цей спектакль за п’єсою Девіда Хванга спричинив ефект бомби — ніхто не вірив, що томлива східна красуня з жіночною пластикою і прекрасним високим голосом — чоловік. У Еріка Курмангалієва був рідкісний для чоловіків і тому дуже цінний голос — контртенор, який дозволяв йому співати жіночі партії, аналогічний голос має естрадний співак Вітас. «Коли я вступив у інститут імені Гнєсіних, від мене відпихались і не знали, що зі мною робити.

У цьому році Націо­нальному академічному українському драматичному театру ім. М. Заньковецької виповнюється 90 років. І це, погодьтеся, гарний привід провідати місто, в якому «народились», — у 1917 театр було засновано у Києві. З 4 по 7 жовтня трупа гастролюватиме в столиці, в приміщенні Національного академічного театру імені І. Франка. У них тут «рука» — художній керівник театру Богдан Ступка — «заньківчанин» за походженням.

У п'ятницю в Києві з нагоди відкриття сотого ресторану швидкого обслуговування ТМ «Піца Челентано» засновники і директорат Fast Food Systems (ТМ «Піца Челентано», «Картопляна Хата», «Кафе Пункт», «Япi», «По-перше») стали за барну стійку. Генеральний директор FFS Марк Зархін, виконавчий директор Ігор Шевельов, директор із загальних питань Олександр Поздняков, заступник генерального директора FFS Олена Буйненко, генеральний директор Київського регіонального офісу Максим Храмов, виконавчий директор Київського регіонального офісу Юлія Нагорняк і директор з маркетингу компанії FFS Галина Кащеєва у фірмових сорочках, фартухах і ковпаках наливали журналістам пиво, пекли млинці, готували піци. По-перше, креативно, по-друге, у вузькому приміщенні сотої піцерії на вулиці Коцюбинського по-іншому прес-конференція не поміститься, по-третє, власники, франчайзери і менеджери продемонстрували правильне розуміння того, що вони працюють у системі обслуговування.

День народження своєї крихітки, лялечки, свого улюбленого чада, домашнього тирана і пупа землі — це хвилююча подія. І відповідальна. «Я не хочу в цей клуб знову, — заявив мій син, «розглядаючи пропозиції» до 8-річчя. — Ми вже там святкували, давай знайдемо щось нове». Будь-якій мамі хочеться, аби день народження малюку запам'ятався, сьогодні для цього не потрібно стояти три дні біля «мартена», випікаючи їжачків і черепах, прикрашаючи їх немислимими зернятками, зеленою цибулею чи іншими «аксесуарами», не треба пекти торти з саморобними кремовими картинками, можна не перевертати гори журналів у пошуках ігор і конкурсів для розваг дітлахів, зрештою, є можливість не перетворювати квартиру в декорації фільму «Один вдома». Звісно, спечений і прикрашений мамою торт — це супер, і тепло домашніх розваг не замінять наймані аніматори, але ж час, час — цей клятий пісок між пальцями XXI сторіччя. Судячи з того, що за тиждень до означеної дати, замовити підходящу годину в потрібний день у київських закладах, що спеціалізуються на дитячих святах, практично неможливо, бізнес на дитячих святкуваннях — діло в Києві прибуткове. Промоніторимо?

У теплу, лагідну європейську зиму ввірвався лютий «звірюга» «Кирило» — ураган, який забрав життя 27 чоловік і багатьох поранив у Західній, Північній і Центральній Європі. Гілка, що зламалася під натиском вітру, пробила лобове скло автомобіля, в якому їхав на роботу директор аеропорту в Бірмінгемі Річард Херд. Лікарі швидко приїхали на місце пригоди, але врятувати чоловіка не змогли. У Північному Йоркширі водій вантажівки не впорався з керуванням, машина, гнана сильним вітром, пориви якого досягають 110 кілометрів на годину, перевернулася, i шофер загинув. У Великій Британії «Кирило» вбив 10 чоловік, у Німеччині — сiм, у Нідерландах — чотирьох, у Чехії — трьох, двох у Бельгії і одну людину в Франції.

Новий рік приніс туркменському народу нову радість у вигляді свіжої книги віршів Сапармурата Ніязова «Turkmenistan — bagtym menin». Перекладається ця збірка, яку видало місцеве видавництво у перші дні 2007-го, як «Туркменістан — щастя моє», повідомляє РІА «Новости», і в ній використана арабська графіка — себто як писали в Туркменії на початку минулого століття.

Можна на нього лаятися, можна зневажати, можна іноді ігнорувати, але у дні святкового новорічного марафону, не вибираючись із міста, без телевізора уявити свої канікули важко. І хай мене зараз усі засудять! А тепер разом погортаємо телепрограму: що підготував на ліниві дні наш «голубий» друг? Одразу попереджаю, варто запастися антиалергійними засобами, тому що одні й ті самі «зірки» тусуватимуться на всіх каналах, кочуватимуть із однієї програми в усі, тому не думайте, що у вас параноя, назвемо це алергією.