«Глухота» нової влади до злочину голодового геноциду, тим паче заперечення перед світовим співтовариством факту злочину, стали одним із стимулів для широкої громадськості ініціювати заходи національної пам’яті. Цьогоріч уперше за останню «п’ятирічку» в останню суботу листопада не планується державних пам’ятних заходів. Адже до скорботної дати лишається кілька днів, а про заходи керівництва досі не оголошено. Тоді як у минулі роки різноманітні пам’ятні заходи починалися заздалегідь, а план вшанування жертв злочинного режиму вивішували на офіційному сайті Президента. У столиці й областях діяли виставки, відбувалися презентації книжок і покази фільмів. Школярам проводили Урок пам’яті, де була змога обговорити з учителем не лише страхітливі історії з життя своїх родин, а й причини і наслідки продуманого злочину над найбільш економічно незалежною верствою нації. У стародавньому соборі святої Софії в День пам’яті відбувався міжконфесійний поминальний молебень за участі Президента, Прем’єр–міністра, урядовців та народних депутатів. А потім представники усіх областей України несли до меморіалу горнята зі свічками, колосочками і калиною. На великій площі дорослі й діти запалювали свічки, переживаючи незбагненне єднання душ «мертвих, живих і ще не народжених».

Усі попередні роки ініціатором і організатором пам’ятних заходів виступав політичний блок «Наша Україна». Утім історична пам’ять народу набагато ширша, ніж може вмістити навіть найбільш патріотична політична сила. Можливо, тому в рік 77–х роковин Голодомору створено громадський оргкомітет, до якого увійшли відомі науковці й громадські діячі, представники різних партій, об’єднань і рухів. За запевненнями, вони всі готові потерпіти і не використовувати під час загальнонародних меморіальних заходів політичної символіки своїх угруповань.

На пагорбі села Бровахи на Черкащині височить бронзовий пам’ятник Матері — простій жінці у хустинці. Ніби чекає вона на когось. «Спинись у задумі, поклади їй квіти як шану матерям усього світу», — викарбувано на підніжжі. А біля монумента ростуть десять тополь і п’ ять верб. Тополі — то її сини, а верби — дочки. Про родину Лисенкiв розповідають експонати музею однієї сім’ї, який розміщено у сільській школі. А ще про свою унiкальну родину може розповiсти 89–річний Степан Макарович, один iз синiв Євдокiї Лисенко.

У битві за Дніпро 67 років тому загинули 400 тисяч радянських воїнів. Основні удари червоноармійці завдавали з Лютізького та Букринського плацдармів. Саме на цій території від початку літа пошуковці з археологічно–пошукового загону «Дніпро–Україна» знайшли останки 102 визволителів. Завдяки особистим речам чотирьом із них удалося повернути імена.

Від Ольги та Еркена Аймурзаєвих віє умиротвореністю — вони зробили «звичайний» людський подвиг, виконавши заповіт покійної Наталії Шухевич, яка хотіла бути похованою у рідній землі. Еркен дав особисту обітницю Наталі Йосипівні доправити її додому. А його дружина доводиться похресницею донедавна найстаршої з роду Шухевичів. В останню путь вони провели її з Кавказу через Росію та всю Україну суходолом. «Одного разу вона мене запитала, як я діятиму в разі її смерті, — згадує Еркен. — Я крок за кроком перелічив усі свої дії. Щоправда, перед тим обдзвонив усі організації і навіть написав таку собі шпаргалку. І коли я здав цей чи не найтяжчий іспит у житті, вона сказала — «тепер я спокійна».

На нічийну гору в центрі Львова, де розкинулися старовинні форти, бізнесмени поклали око давно. Кільком міським депутатам за підтримки громадськості вдавалося відбивати атаки крутеликів. Але поступово більшість захисних фортів розгребли комерційні структури, а один уже й перетворили у найдорожчий готель–ресторан міста. Щоправда, це були «квіточки». Останніми місяцями оборона Цитаделі дала тріщину: в теперішніх планах — збудувати там бізнес–центр. З’явились «італійські інвестори», котрих, щоправда, представляють бізнесмени із суто російськими прізвищами. На пагорбах хочуть збудувати масштабний готельний і розважальний комплекс з оглядовим майданчиком, багаторівневий підземний паркінг на півтори тисячі авто, концертну залу, фестивальне поле, підземний фунікулер тощо. Бракує хіба що дельфінарію.

Днями на лист легендарної депутатки міської ради Віри Лясковської (нагадаємо, саме вона не дозволила «втиху» приватизувати 300 гектарів реліктового букового лісу у приміських Брюховичах) відповідь дали львівські СБУшники. На базі власних архівів вони підтвердили: на місці Цитаделі був концтабір, де закатували близько 150 тисяч душ. За інформацією «УМ», СБУ зайнялася не лише архівними «розкопками», слідча група вже прораховує, хто ж несе відповідальність за реалізацію «схеми» з підготовки мега–приватизації.

«Не виявлено жодного документа, що підтверджує концепцію «голодомор — геноцид» в Україні чи хоча б натяк у документах на етнічні мотиви того, що сталося, у тому числі й в Україні», — пише у передмові до книжки «Голод в СССР 1930—1934» керівник Федерального архівного агентства РФ член–кореспондент Російської академії наук Володимир Козлов. Цю книжку і відеодиск «Голод в СССР 1924 —1934. Новые документы» (російською та англійською мовами) роздали члени російської делегації учасникам засідання Комітету з політичних питань Парламентської асамблеї Ради Європи минулого тижня у Брюсселі. Це засідання присвячувалося обговоренню необхідності міжнародного засудження Голодомору в Україні 1932—1933 року. Доповідач Мевлют Чавушоглу поінформував Комітет про свої відвідини України, Білорусі та Казахстану — там він, зокрема, цікавився ставленням і до цього питання. Розгляд проекту відповідної резолюції ПАРЄ заплановано на 15 грудня.

«Неперспективні народи мають піти зі світової сцени», — таку думку розвивав ще Карл Маркс у своїх текстах. Про зникнення націй за комунізму писав Фрідріх Енгельс у «Проекті комуністичного символу віри» (1847). Ленін розмірковував над тим, що ринковий капіталізм нерозривно пов’язаний з етнічністю, отож, щоб перейти до наступної «суспільної формації» — комунізму — потрібно ту етнічність вгасити. Сталін, який керував національною політикою більшовицької партії від її початків, розвинув теорію про три етапи вимішування на «червоних» теренах «комуністичної біомаси», названої ласкаво — «совєтскій народ». Спершу слід було стимулювати розквіт національних мов та культур, потім їх зближення (коли поряд з національною мала використовуватися спільна мова), і на третьому етапі — злити усі нації в одну… Через десятиліття після початку реалізації цього «проекту» відомий історик Джеймс Мейс зазначав, що саму суть формули «зближення і злиття націй» можна трактувати як прогеноцидну.

У Львові обласне управління Служби безпеки України відкрило зал для ознайомлення з архівами, що перебувають на балансі спецслужб. Назустріч людям відомство пішло на виконання Указу Віктора Ющенка «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні».

Йдеться про справи з грифом «таємно» ОГПУ 1928 року на 63 активістів «Міллі Фірка» («Національної партії»), які становили тодішню еліту кримськотатарського народу. Людей звинуватили у так званому «буржуазному націоналізмі», а з часом стратили.

Розум відмовляється сприймати, душа — вірити. Як це так — забирати з домівок матерів і батьків, композиторів, професорів, художників, лікарів і вбивати їх у катівні. Уночі везти тіла за місто і закопувати в лісі, на кількох гектарах землі за зеленою огорожею.