Цих трьох підтягнутих чоловіків власкор «УМ» зустрів на полтавському березі Ворскли вже в сутінках. Велосипедисти–аматори з міста Макіївка Валентин Бублик, В’ячеслав Бірюков і Артур Сасік прибули до Полтави надвечір і саме готувалися до відпочинку у своїх наметах. Наступного дня зранку вони ознайомилися з історичними пам’ятками у центрі міста й на полі відомої битви та вирушили далі. Їхній шлях із Донбасу до древнього Чернігова проліг через Полтаву та колишню гетьманську столицю Батурин. Додому ж поїдуть через Київ, Канів, Черкаси... Загалом «намотають» на колеса своїх «великів» близько двох тисяч кілометрів.

Стан ще двох засуджених цієї колонії, котрі перебували в реанімаційному відділенні Третьої міської лікарні Кременчука, на вчорашню обідню пору був тяжким, але стабільним. Там же під наглядом лікарів та охороною перебували і троє в’язнів, які стверджують, що лише «спробували» згаданої «гримучої суміші». Однак за життя останніх у медиків побоювань уже не виникало. Про це вчора власкору «УМ» повідомив перший заступник управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Полтавській області Олександр Дем’яненко.

Головою Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев став три роки тому. І, попри те, що прийшов на цю посаду вже знаним політиком, спочатку задекларував свій «відхід» від тієї ж Політики. Щоб не заважала виконанню безпосередніх «губернаторських» функцій, пов’язаних насамперед з економікою. Задля цього на певний час навіть фактично призупиняв своє перебування в Українській народній партії. Однак згадана надокучлива пані сама «знайшла» Валерія Михайловича. Власне, не могла не знайти людину, яка називає себе «старим рухівцем» і, на відміну від багатьох колег–посадовців такого рівня, не боїться називати речі своїми іменами та не готує «запасних аеродромів» чи «парашутів» із прицілом на майбутню політичну кон’юнктуру. І все ж спочатку — про милішу його серцю економіку.

Днями у Полтаві співробітники обласного Управління боротьби з організованою злочинністю спіймали, як кажуть, «на гарячому» жінку–адвоката, котра вимагала у свого клієнта хабар у розмірі 20 тисяч доларів. Наголосимо: йшлося не про традиційний і цілком легальний гонорар за послуги фахового правозахисника. За словами пані адвокатші, ці гроші вона збиралася передати «кому потрібно», щоб фактично «відмазати» свого підзахисного від реального терміну покарання за вчинений злочин. Неважко здогадатися, що «найпотрібнішими» для таких справ людьми були і залишаються судді...

Під вельми специфічні розкопки одразу семи братських могил на території Опішнянської селищної ради Зіньківського району, які протягом останніх двох місяців вели члени обласної історико–пошукової громадської організації «Історична Полтавщина», тепер змушені «копати» глибше співробітники місцевого райвідділу міліції. Адже, як з’ясувалося, необхідних дозволів від місцевої влади та «вищестоящих» структур, які наглядають за збереженням військових поховань, пам’яток історії та культури, згадані полтавські «історики» не мали. Фахівців–археологів із відповідними дозвільними документами на розкопки в їхній громадській організації також не виявилося. Було тільки непереборне прагнення «розворушити» поховання часів Другої світової війни. Навіщо? За словами керівника організації, лише для того, щоб їх «впорядкувати», створити якийсь «меморіал», встановити імена невідомих героїв...

БЮТівська мерія Полтави поставила ще один «шлагбаум» на шляху до встановлення в місті пам’ятника гетьману Іванові Мазепі. Нагадаємо, 16 квітня контрольована БЮТівцями міська рада Полтави призупинила до 10 липня дію попередньої постанови про погодження місця розташування монументу. Заплановане ще на 27 червня відкриття пам’ятника тоді «відсували» на 24 серпня — нібито тільки для того, щоб не перетворювати Соборний майдан на будмайданчик напередодні головних урочистостей із нагоди 300–річчя Полтавської битви і «не дратувати» гостей із Росії. Учора ж міськрада готувалася ухвалити рішення про цілковите скасування «погоджувального» вердикту щодо Мазепи. Для цього на сесії не вистачило кількох голосів, тож ухвалили інше, «хитріше», рішення, підтримуване самим мером Андрієм Матковським. Тепер міськвиконкому належить по–новому «вирішити питання щодо визначення замовника та підготувати проект рішення на розгляд чергової сесії міськради про надання дозволу на спорудження пам’ятника Івану Мазепі».

Тож і публічні обіцянки міського голови від БЮТ Матковського («після 10 липня можете будувати і відкривати пам’ятник на День Незалежності»), і його «тверда домовленість» із «губернатором» Валерієм Асадчевим не перевищили вартості ламаного шеляга...

Зініціювали вшанування активісти обласних громадських організацій, зокрема, асоціації «Громадянське суспільство», Спілки ветеранів Збройних сил України, Товариства політв’язнів і репресованих та деяких інших. Їх підтримали облдержадміністрація і місцева влада Кобеляцького району (на його території розташоване село Світлогірське, до якого вже в радянські часи під наступом штучно створених на Дніпрі «морів» переселили мешканців затопленої водами Дніпродзержинського водосховища Переволочної). Тож саме тут, на високому і крутому березі, встановили великий дерев’яний хрест.

Дев’ятого травня цього року йому виповнилося б 85. Однак відзначити той поважний ювілей Федору Моргуну не судилося: 7 липня 2008 року після важких травм, одержаних під час автокатастрофи на Сумщині, він помер в одній зі столичних лікарень. Тож, як повідомив власкору «УМ» його син Володимир, саме сьогодні на Новоміському цвинтарі Полтави, де поруч із могилою дружини поховали Федора Трохимовича, відкриють пам’ятник.

27 червня в Полтаві головні урочистості з нагоди 300–річчя відомої битви почалися ще зранку. Після літургії та передзвонів у православних храмах міста на території музейного містечка за участю офіційних делегацій України, Росії, Швеції та Фінляндії, яка на час Північної війни входила до складу Шведської держави, було відкрито й освячено Ротонду пам’яті всіх полеглих у баталії. Тут уже вшанували й пам’ять російських воїнів, похованих в оновленій до ювілею братській могилі з «вну­трішньою» церквою. До речі, найбільш представницькою виявилася делегація Російської Федерації, очолювана керівником адміністрації президента Сергієм Наришкіним. При цьому протокольної «симетрії» з українського боку не вийшло. Оскільки очільниця секретаріату Президента України Віра Ульянченко брала участь у з’їзді партії «Наша Україна» як її голова, то до Полтави приїхала заступниця Ульянченко — Марина Ставнійчук. Швецію та Фінляндію представляли посли цих держав в Україні.

Попри те, що 300 років тому під Полтавою «генеральна баталія» між арміями російського царя Петра І та шведського короля Карла ХІІ і «примкнулим» до нього військом Івана Мазепи відбулася 27 червня за старим стилем, тобто майже на два тижні пізніше, міський оргкомітет призначив головні урочистості з відзначення історичної події саме на цей день. Почнуться вони вже зранку покладенням квітів до пам’ятників, пов’язаних із битвою, а також урочистою літургією й передзвонами у храмах міста. Ближче до обідньої пори офіційні урочистості перемістяться на поле битви, що на околиці Полтави.