«Ми не помаранчеві, ми — червоно-чорні», — такими словами завершив свою промову на XIX з'їзді УНА Юрій Шухевич, новий-старий лідер колись славетної УНА-УНСО. Він попросив присутніх запам'ятати, що єдність із «помаранчевими» під час революції зовсім не означає спільного бачення майбутнього України.

Давно вже на Хрещатику не було такої політичної «атракції» — в той час як українська влада не тiльки пiдiйшла до конкретних дій щодо вирішення наслідків історичного конфлікту між воїнами Радянської та Української Повстанської армій, прихильники перших і других у суботу в центрі столиці розв’язували це питання ногами, кулаками, яйцями та пакетами кефіру.

Одним із головних «ньюсмейкерів» останніх тижнів для України став російський політичний біженець Борис Березовський. Як відомо, до нього в Лондон нещодавно їздило троє нардепів із тимчасової слідчої комісії, якi мали з’ясувати, чи не фінансував Борис Абрамович виборчу кампанію кандидата в президенти Віктора Ющенка. Голові комісії, комуністу Юрію Соломатіну, та його заступникам, рухівцю Михайлові Поживанову та есдеку Ігорю Шурмі, російський олігарх розповів, що фінансував тільки «демократичні інститути». Опозиціонери (з КПУ та СДПУ(о)) розтлумачили ці слова як те, що іноземець таки проплатив підтримку Ющенка. Михайло ж Поживанов наполягав на тому, що гроші «на демократію» і гроші на вибори — різні речі. Реноме БАБа — набивати собі ціну заявами про те, до чого він насправді непричетний, — відоме. Тому багато хто схильний поділяти у «справі про фінансування» висновки пана Поживанова. «УМ» вирішила поговорити про нюанси скандалу саме з ним. Особливо про моральний бік співпраці з Березовським. Бо гроші «на демократію», якщо за них друкують опозиційні листівки, організовують протестні акції абощо, — це ж теж вклад у вибори, навіть якщо цей факт не зафіксований юридично. Але «мораль» довелося відкласти, бо незадовго до інтерв’ю Михайло Поживанов отримав документ, який свідчить, що Березовський... узагалі не перераховував кошти — ні на вибори Ющенка, ні «на українську демократію».

Щоб отримати різнобічне бачення нового витка в скандалі навколо заяв Березовського, «УМ» звернулася за альтернативною точкою зору до Ігоря Шурми та Юрія Соломатіна. Соціал-демократ відповів, що до нього «наразі жодні документи від банку не надійшли». Коли кореспондент «УМ» зауважив, що цей документ отримав Поживанов, Iгор Шурма відповів: «А вам не здається дивним те, що саме Поживанов першим отримав цю заяву?».

Цього тижня Генеральний прокурор Святослав Піскун — ледь не головний «ньюсмейкер» країни. У стрічці навколополітичних новин його прізвище мерехтить ледь не через рядок. Розвинувши (або ж лише вдаючи) бурхливу діяльність на посаді, пан Піскун заводить і коментує все, що може. Із найгучнішого — кримінальна справа проти адміністрації Леоніда Кучми, потім — проти Петра Порошенка, а в середу Святослав Михайлович на зустрічі з представниками громадянської партії «Пора» без зайвих церемоній заявив, що Віктора Ющенка діоксином хотіли вбити, і це доведено.

Політичною силою, з якою колишній державний секретар Олександр Зінченко планує увійти до Блоку Юлії Тимошенко, є Партія патріотичних сил України. Це маловідоме утворення існує на політичній мапі України всього півроку, з 25 березня. Саме цього дня ППСУ отримала реєстрацію в Мін'юсті. А заодно — право брати участь у наступних виборах. Хоча невідомо, чи непомітні «патріотичні сили» скористалися б цією нагодою, якби не розкручене прізвище Зінченка — людини, яка пішла з секретаріату Президента, причому так гримнула дверима, що від «штукатурки» все ще не можуть обтруситися Порошенко «сотоваріщі». «УМ» вирішила з'ясувати, що ховається за брендом ППСУ.

Човен Полтавської обласної організації партії «Народний союз «Наша Україна» ще при народженні назвали, образно кажучи, скандалом («УМ» розповідала про бурхливі перипетії «помаранчевої полтавської битви» на установчій конференції НСНУ 15 травня ц. р.). Тож так він і поплив... Досить згадати, що більше чотирьох місяців (!) після тих екстремальних пологів «філія» президентської партії на Полтавщині перебувала, по суті, на пташиних правах незаконнонародженої дитини й була зареєстрована обласним управлінням юстиції тільки 19 вересня. Причому до 15 вересня навіть очікування такої легітимізації багатьом видавалося примарним. Адже п'ятеро прихильників тепер уже колишнього претендента на посаду лідера обласної НСНУ Олега Надоші покликали на допомогу у вирішенні конфлікту служителів Феміди, і долею кількатисячного відділення «партії Ющенка» почав розпоряджатися Октябрський районний суд Полтави, точніше, суддя Валерій Бурбак. Він вирішив і собі повоювати з чинним лідером обласних «нашоукраїнців» Іваном Близнюком і всією парторганізацією, відтак одноосібно (хоча, звісно, від імені суду й України) 21 червня виніс ухвалу-заборону обласному управлінню юстиції здійснювати державну реєстрацію облНСНУ, а 8 липня прийняв рішення, в якому результати голосування з обрання її голови на установчій конференції було визнано нечинними, а на Близнюка покладали обов'язок «повторно провести» таку конференцію.

Розкритикований ЗМІ за непослідовність — то він підписує меморандум, у якому окремим пунктом записано прийняття закону про недоторканність депутатів місцевих рад, то каже, що імунітет не потрібний «депам» усіх рівнів, то таки підписує закон замість накласти на нього вето й повернути в парламент — Президент Ющенко зрештою реалізував те, про що казав, візуючи суперечливий документ. Минулої п'ятниці глава держави вніс подання до Конституційного Суду з проханням розглянути конституційність Закону України від 8.09.2005 №2854-IV — «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Інтерв'ю колишнього президента Національної телекомпанії Тараса Стецьківа, яке вийшло в «УМ» минулого четверга, особливого резонансу набуло в середовищі тих, хто переймається впровадженням в Україні суспільного мовлення на базі державного ТБ. Як відомо, реалізація цієї ідеї наштовхується на значний спротив, а пан Тарас назвав ще одне гучне прізвище її високопоставленого супротивника — Порошенко.