З наближенням Нового року в російському сегменті інтернету активно обговорюють інтригу: що скаже у своєму останньому привітанні народу президент Медведєв і чи не почують росіяни одразу два привітання, як це було в новорічну ніч 1999—2000. Тоді, нагадаємо, хворий Борис Єльцин шокував теле­аудиторію повідомленням «Я устал. Я ухожу» — про дострокову передачу влади прем’єр–міністрові, Володимиру Путіну. Не встигли росіяни відкашлятися, подавившись шампанським, як в ефірі з’явився й сам щасливий «прєємнік». Скромно зізнавшись, що аж ніяк не очікував такого повороту, ВВП (сидячи трохи боком до столу — мовляв, «я ж іще не хазяїн, а лише вчуся») виголосив по суті президентське привітання й залишився в головному кріслі до 2008 року.

Партії «Фронт Змін» та «За Україну!» вчора підписали угоду про спільну опозиційну діяльність під час парламентських виборів та після них. «Ми максимально консолідуємо зусилля української опозиції для організації ефективної протидії українського суспільства режиму Януковича», — зазначив лідер «ФЗ» Арсеній Яценюк.

Завтра — 23 грудня — нарешті має відбутися засідання пленуму Верховного Суду, на якому судді мають обрати свого голову. Ці «суддівські вибори» народний депутат Григорій Омельченко вважає нічим іншим, як «легітимізацією рейдерського захоплення найвищого судового органу держави шляхом «обрання» слухняного керівництва ВСУ, яке потрібне Президенту Януковичу». Тож напередодні депутати направив відкрите звернення до Парламентської асамблеї Ради Європи, Європарламенту, Європейського Суду з прав людини та інших інституцій ЄС й іноземних дипломатичних установ iз приводу критичної ситуації у сфері вітчизняного правосуддя. У зверненні він наголошує на «цілеспрямованому і системному знищенні політичним керівництвом держави Верховного Суду України і перетворення його на керований інструмент для задоволення особистих i політичних інтересів». Тим більше що всі звернення депутата Омельченка щодо цієї проблеми Президент Янукович проігнорував.

Російська опозиція та пересічні громадяни, натхненні масовістю мітингу 10 грудня на Болотній площі, готуються до нової акції протесту — 24 грудня. Однак скептики вважають, що протестувати вже пізно. Мовляв, ну зберемося в суботу з плакатами «Вимагаємо перевиборів», ну постоїмо — але ж обрана на сфальсифікованих виборах Державна дума на той час уже засідатиме, а отже, де–факто себе легітимізує.

Суботній мітинг усе одно відбудеться. Більшість людей демократичного складу в Росії розуміють: нинішні протести — лише перші сніжинки в тій сніговій кулі, що має перетворитися на лавину і змести путінський режим на маргінеси історії. А Держдумі про її нелегітимність нагадали вже вчора — у перший день роботи новообраного парламенту. Депутати акцію опозиції, оперативно «зачищену» силовиками, навіть не помітили. І після урочистого відкриття сесії зайнялися технічною роботою: розподілом комітетів, обранням керівництва тощо.

Ось уже рік як дата 19 грудня викликає в білорусів зовсім не святкові асоціації. Рік тому на День святого Миколая в Мінську жорстоко розігнали демонстрацію опозиції за чесні вибори. Найактивніших учасників мітингу, які одразу після голосування прийшли на Жовтневу площу столиці, засудили до різних термінів ув’язнення. Серед політв’язнів опинилися й кілька кандидатів у президенти, які опонували чинному главі держави Олександру Лукашенку.

Стан здоров’я Юлії Тимошенко опинився в центрі інформаційної баталії, яка починає перетворюватися на фарс. І адвокати, і влада змінюють трактування тих чи інших подій ледь не кілька разів на день. От і вчора: екс–Прем’єр знову не прибула на засідання Апеляційного суду Києва, однак пояснення цього були різні.

«Довго засідають. Мабуть, парафували й тепер обдзвонюють євросоюзні парламенти, щоб ратифікували по телефону — хочуть зробити українцям подарунок на Миколая», — вправлялися в дотепності журналісти, нудячись у конференц–залі в очікуванні новин із кімнати переговорів. Зустріч Президента України Віктора Януковича, голови Європейської ради Германа ван Ромпея та очільника Єврокомісії Жозе Мануела Баррозу затягувалася. Про деталі їхнього спілкування можна було лише здогадуватися — цей етап ювілейного, 15–го саміту Україна—ЄС був закритим від сторонніх очей та вух. Хоча принаймні в одному сумніватися не випадало: угоду про асоціацію України з Євросоюзом, про «ось–ось» підписання якої ще відносно недавно переможно звітувала Банкова, сьогодні (тобто вчора) підписано не буде. Про це напередодні однозначно заявили обидві сторони, хоча й без заяв здогадатися було нескладно як із програми саміту, в якій не йшлося про підписання якихось документів, так і з формату засідання — не в Українському домі або іншому схожому залі, де могли б розміститися і делегації, й журналісти, а в президентській адміністрації, яка апріорі не передбачає «урочистостей».

Несподіванок не сталося: угоду справді не парафували, хоча й обмінялися взаємними компліментами й запевненнями у любові та шані одне до одного. І без критики, звісно, теж не обійшлося, причому з обох сторін. Хоча той факт, що Віктор Янукович, як побоювалися деякі скептики, не проміняв саміт із керівниками Євросоюзу на засідання ЄврАЗеС у Москві, звісно, не може не викликати оптимізму.