На звичну тваринницьку ферму підприємство «Агроекологія» зовсім не схоже: обплетені звичайним дерев’яним тином корівники, тварини у відкритих загонах, серед перших — завзято вистрибують молоді бички, яких місцеві за непосидючу вдачу прозвали «гончими». А доволі великою територією їздять у запряжених кіньми бричках. Ніби все тут демонструє традиційно український спосіб життя. І недарма — адже й худобу у п’ять тисяч голів, і поля у майже вісім тисяч гектарів обробляють старим дідівським способом. Без отрути, хімії та оранки.

Пан Володимир відразу пожалкував, що кореспондент «УМ» приїхав подивитися на його живність у травні, а не взимку, коли на території міні–ферми ще лежав сніг. «Бачили б, які вони тоді були чистенькі й пухнасті, наче ведмедики. Тепер їм багнюка наймиліша, тому вигляд мають, м’яко кажучи, не надто респектабельний, — бідкається господар. — Зате м’ясо — справжній делікатес. Американці його обожнюють».

Приглядаюся до хрюкаючих іммігрантів: свині як свині. І хоча вихованці Володимира Хом’яка — не пара доглянутим українським льохам білої степової породи, у них так багато інших позитивних якостей, що з надлишком компенсують не надто привабливу літню зовнішність.

Цьогоріч мрія кожного українця про «більше сала, більше м’яса» почне здійснюватись. Якщо в попередні роки поголів’я свиней, за оцінками експертів, щороку скорочувалось або ж «тупцювало на місці», то цього року поросят у країні побільшає — причому аж на 20 відсотків.

У селі Погреби Глобинського району від «класичного» до реформованого колгоспу, а потім і до приватної агрофірми «Вересень» безболісно «перескочили» ще в 1996 році. А оскільки реалізований тоді саме на Глобинщині проект перерізання «пуповини» з колгоспним минулим визнали «пілотним» для всієї України, то погребівська агрофірма була одним із трьох «піонерських» господарств району, які відвідав Президент Леонід Кучма наприкінці 1997 року, тобто незадовго до підписання своїх «революційних» указів стосовно прискореного реформування земельних відносин на селі. По досвід сюди приїжджали звідусіль. Адже вчорашні колгоспники тут одними з перших у державі після розпаювання землі цілком добровільно передали права фактично одноосібного «хазяїна» сільгосппідприємства своєму авторитетному керівникові Миколі Журавлю, котрий раніше 14 років очолював колективне господарство. Однак поступово разом із розібраними, «добитими» фермами і, власне, тваринництвом, втраченим майном, загубленою соціалкою «вивітрювався» й колишній авторитет фундатора агрофірми. Надто після того, як два роки тому селяни дізналися: пан Журавель продав корпоративні права агрофірми «Вересень» потужному російсько–українському агрохолдингу «Волари». Формально він як власник приватної структури мав на те повне право. Та хіба не мають законного права такі ж власники землі, котрі свого часу передали засновнику агрофірми свої наділи в оренду, «розлучитися» з господарем, який не виправдав їхніх сподівань, і його нинішніми «патронами»?

На 40 гектарах землі поблизу села Великий Крупіль Згурівського району Київської області з’явився унікальний не лише для України, а й для країн СНД тваринницький комплекс. І родзинка ферми не в тому, що, незважаючи на загальний спад галузі, вона успішно діє та ще й збирається удвічі збільшувати комплекс на чотири тисячі корів. Тут запустили найбільший і поки що єдиний офіційно оформ­лений комплекс із виробництва біогазу.

Варто проїхати кілька десятків кілометрів дорогами Полтавщини, аби одразу ж помітити головну особливість нинішньої посівної кампанії — озимини, яка о цій порі зазвичай врунилася обабіч шляхів у минулі роки, тепер стало менше. Тепер же поля відчутно «почорніли» у найбуквальнішому значенні цього слова, такими їх зробив вимушений і водночас наймасштабніший за обсягами пересів. Тривалі морози з відлигами і, відповідно, крижана кірка в області повністю «доконали» 42 відсотки озимих зернових культур і 80 відсотків ріпаку. Тож багатьом господарствам, які витратилися на минулорічну осінню сівбу в надії на вищий урожай, навесні довелося починати «битву» за нього фактично заново, так би мовити, з чистого аркуша.

Останнього разу експортери отримували компенсацію за податок на додану вартість у серпні минулого року: 700 мільйонів гривень фактично зависли у повітрі. Через те, що немає реальних грошей, уряду довелось викручуватись й замість реальних коштів випускати спеціальні облігації і навіть покривати борги зерном із Аграрного фонду. Але це ще не всі втрати для селян: Кабмін розглядає ідею взагалі відмовитися від податкових пільг. Чиновники пояснюють: справа не в наявних коштах у держбюджеті, просто така підтримка суперечить вимогам СОТ.

Проте, перш ніж дозволяти експорт, російська сторона має на меті добре перевірити кожного охочого. Інспекції м’ясо–молочних підприємств спільними зусиллями проводитимуть як українська, так і російська сторони. Тоді як їхні позитивні результати дадуть можливість збільшити обсяг «сусідських» поставок. «Ці всі напрями ми розвиваємо. Стратегія зрозуміла, вона має позитивний характер і побудована на збільшенні товарообігу сільгосппродукції наших країн», — пояснила голова аграрного міністерства РФ Олена Скринник.