Америка у пошуках українського

У Київському музеї російського мистецтва відкрилася виставка «Із Метрополітена в Російський» відомих українських живописців — заслуженого діяча мистецтв України Юрія Нагулко і члена Національної спілки художників України Петра Лебединця. Два тижні тому їхній арт–проект «У пошуках істини», частина робіт якого представлена сьогодні у Києві, вперше експонувався в Америці у «Метрополітен музеї» і галереї National Arts Club у рамках VII щорічного фестивалю «Наша спадщина», організованого Російсько–Американським фондом спільно з мером Нью–Йорка Майклом Блумбергом. Його відвідали представники провідних музеїв Нью–Йорка, посли країн–членів ООН, власники галерей, колекціонери. Як зазначають організатори проекту, «роботи київських художників несподівано викликали значний інтерес американської еліти».

Мільйонери із «поттеріани»

Мільйонери із «поттеріани»

Цієї п’ятниці у всіх кінотеатрах України очікується казкове свято з чарівниками на прем’єрі шостої частини «Гаррі Поттера і Напівкровного Принца». Побачити, як виросли казкові улюбленці, глядачі розраховували ще в листопаді минулого року. Але в компанії Warner Bros вирішили відкласти прем’єру на липень 2009 року, щоб фільм став найгучнішим літнім блокбастером. Петицію проти перенесення підписали 40 000 осіб, однак чарівники через це вихід у народ не пришвидшили. Тим часом, як кінотеатри готуються до прем’єри, а каси, за прогнозами, до найбільшого за рік збору, актори продовжують навчатися майстерності чарівників у Гоґвартсі і заодно зніматися у сьомій частині «Гаррі Поттер і Дари смерті», прем’єру якої обіцяють у 2011 році.

За дев’ять років, відколи актори Деніел Редкліф, Емма Уотсон і Руперт Грінт пройшли кастинг на фантастичну стрічку «Гаррі Поттер і Філософський камінь», їхнє життя як у кіноепопеї, так і в реальності, стрімко змінилося. Однак навіть після того, як портрет худорлявого Деніела Редкліфа, першого сучасного британця, який не належить до королівської сім’ї, прикрасив Національну художню галерею, як модельєр, творець парфумів і фотограф Карл Лагерфельд для французького журналу Crash зняв природну блондинку Емму Уотсон і переконав її стати обличчям парфумів Coco Mademoiselle, чарівники з Гоґвартса залишилися такими самими чарівними, як були. Змінилися тільки банківські рахунки, пасії і мрії, чим займатися в майбутньому.

У «Ленкомі» знову йдуть дощі

У «Ленкомі» знову йдуть дощі

Напередодні дня Ангела — святого Петра і Павла — в німецькій клініці від онкологічного захворювання помер відомий російський композитор, актор і співак Павло Сміян. Недобре почувався ще на початку року, але до лікарів не йшов, думав, що це панкреатит. У березні після обстеження лікарі поставили страшний діагноз — рак, сказали, що залишилося жити недовго, і відправили додому вмирати. Трупа театру «Ленком», в якому Сміян майже все життя пропрацював актором, підтримувала його, як могла. За останній рік вона втратила двох ветеранів — Олександра Абдулова та Олега Янковського. За третього, Павла Сміяна, боролися з усіх сил. Збирали гроші на лікування, відправили в найкращу клініку Німеччини, де його вдало прооперували. Співак ішов на поправку та, на жаль, дива не сталося. 11 липня у свої 52 Павло Сміян попрощався з нами назавжди. У січні в нього народився довгоочікуваний і пізній син Макарій, якому тепер замість татуся–чарівника мама Людмила співатиме улюблені всіма дітьми «33 коровы», «Ветер перемен» і «Непогода».

Влад Троїцький: Через кілька років «ДахиБрахи» в Україні може не бути

Влад Троїцький: Через кілька років «ДахиБрахи» в Україні може не бути

Продюсер, режисер–постановник, художній керівник центру сучасного мистецтва «Дах» і фестивалю Гогольfest Влад Троїцький уже забув, що таке відпочинок. Зі своїми колегами–акторами і гуртом «ДахаБраха» 24 червня на виїзному концерті–перформенсі він наробив галасу на цілий Санкт–Петербург, підняв на вуха пів–Москви, тиждень тому підкорив Польщу, а тепер збирається кочувати по Європі. При всіх своїх наполеонівських планах Троїцький не відволікається від підготовки грандіозного Гогольfestу, який пройде в «Мистецькому арсеналі» з 5 до 27 вересня.

Смішний Путін

Смішний Путін

Уже п’ятий рік поспіль у португальському місті Сінтра відбувається найвідоміша у світі між­народна виставка «Карикатура у світовій пресі». На міжнародному рівні такі проекти, як–от: «Ходжа Насреддін» чи Aydin Dogan Vakfi, організовують також у Туреччині, але за умовами португальського конкурсу художники–медійники мають надіслати оригінали своїх робіт разом із вирізкою з видання, а в Туреччину подають лише карикатуру, яка може ніде не публікуватися. Цьогоріч для виставки у португальському Музеї сучасного мистецтва було відібрано 401 карикатуру 294 авторів із 62 країн, які представляли 273 друковані видання, в тому числі й «Україну молоду».

Віктор Мізіано: Сучасне мистецтво в Україні привабливіше, ніж у Росії

Віктор Мізіано: Сучасне мистецтво в Україні привабливіше, ніж у Росії

Про сучасне мистецтво в Україні глобально заговорили з появою PinchukArtCentre. Щоб підготувати аудиторію до сприйняття того, що відбувається і створюється в арт–колах тут і зараз, почали запрошувати на лекції відомих у світі сучасних художників, кураторів, критиків і мистецтвознавців. Піонерами просвітницької діяльності, звісно, стали PinchukArtCentre та Фонд розвитку сучасного мистецтва EIDOS. За останні роки у PinchukArtCentre відкриті лекції про те, як твориться сучасне мистецтво, їх читали японка Акіко Мікі, француз Луїджі Бельтрам, американка Сара Морріс, харків’янин, який мешкає у Москві, Сергій Братков, француженка Ельфа Тюрпен, українка з Парижа Крістіна Соломуха, Петро Бевз та поляк Ярослав Кожяра.

Кіно вже є, залишилося тільки зняти

Кіно вже є, залишилося тільки зняти

Раніше казали, що українська анімація — попереду планети. Тепер чухають потилицю і додають: «Є яйця, а курчат ще треба висидіти». З різних міжнародних кінофестивалів наші художники повертаються з численними нагородами, але за весь цей час українське анімаційне кіно так і не вийшло на світовий ринок. Задушевних мультфільмів, на яких виросло не одне покоління, стає все менше, натомість стрімко зростає комп’ютерна графіка разом із силіконовими американськими блокбастерами. Тільки цього літа у прокат вийшли «Трансформери–2», «Термінатор–4», «Льодовиковий період». Українська анімація твориться вже півстоліття, а на такі повнометражні мальовані стрічки ще не розжилася. Відлік починається з 1959, коли при студії «Київнаукфільм» був створений перший повноцінний цех художньої мультиплікації, де почали олюднювати звірят, птахів і казкових героїв. «Мистецтво — як писав письменник Роман Качанов — це коли кинув камінь у воду — і пішли кола». Українські аніматори не перестали кидати пластилінові, піщані, мальовані каменюки, але кола (певні емоційні відгуки) навколо мультиків усе менш помітні. Тож своє 50–річчя мультиплікатори скромно замовчують. В ювілейний рік не мають із чого радіти — держава розірвала контракти зі всіма установами, які виготовляли фільми, анімаційні студії закриваються, іноземні замовники банкрутують.

Степан Коваль: Мультфільми як фактор самозбереження

Степан Коваль: Мультфільми як фактор самозбереження

Після «Срібного ведмедя» на Берлінале за анімаційний фільм «Йшов трамвай дев’ятий номер», численних призів за «Злидні» режисера–аніматора Степана Коваля почали називати пластиліновим генієм. Подолавши багато перешкод, він навчився бути злішим. Та не надовго. «Хочеться стати твердішим, але, як виявляється, сенс життя саме у м’якості», — каже Степан Коваль про свій новий мультфільм «Стати твердим», який покажуть на цьогорічній «Відкритій ночі».

Лицарі обирають музину

Лицарі обирають музину

У вівторок жодна дама не могла оминути Музею мистецтв Богдана та Варвари Ханенків. З обіду і до самого вечора на вулиці Терещенківській точилися запальні бої між білими та чорними лицарями. Спершу чоловіки в обладунках вагою понад 100 кг із київського клубу «Фландрія» демонстрували, як треба вести бої, щоб і ворога гідно перемогти, і квітку від прекрасної дами отримати, а потім мечі та обладунки пропонували приміряти перехожим. Охочих побитися на мечах разом із працівниками Музею, переодягненими у костюми лицарів і античних героїв, відсвяткувати 90–річчя від дня заснування загальнодоступного художнього музею на базі колекції Богдана та Варвари Ханенків, виявилося предостатньо. У фінальному поєдинку зіткнулися сер Гельмут і сер Стефан. «Нагороджую вас званням лицаря музею. Від сьогодні маєте кожен день і кожну ніч думати, щоб із ним нічого не трапилося. Адже музей — це та сама музина, мати всіх муз», — паж урочисто вручає грамоту і медаль переможцю, серу Стефану (Степану Єрмоленку, реставратору Музею). Так із самого початку урочистостям надали лицарського духу.