Лицарі обирають музину

У вівторок жодна дама не могла оминути Музею мистецтв Богдана та Варвари Ханенків. З обіду і до самого вечора на вулиці Терещенківській точилися запальні бої між білими та чорними лицарями. Спершу чоловіки в обладунках вагою понад 100 кг із київського клубу «Фландрія» демонстрували, як треба вести бої, щоб і ворога гідно перемогти, і квітку від прекрасної дами отримати, а потім мечі та обладунки пропонували приміряти перехожим. Охочих побитися на мечах разом із працівниками Музею, переодягненими у костюми лицарів і античних героїв, відсвяткувати 90–річчя від дня заснування загальнодоступного художнього музею на базі колекції Богдана та Варвари Ханенків, виявилося предостатньо. У фінальному поєдинку зіткнулися сер Гельмут і сер Стефан. «Нагороджую вас званням лицаря музею. Від сьогодні маєте кожен день і кожну ніч думати, щоб із ним нічого не трапилося. Адже музей — це та сама музина, мати всіх муз», — паж урочисто вручає грамоту і медаль переможцю, серу Стефану (Степану Єрмоленку, реставратору Музею). Так із самого початку урочистостям надали лицарського духу.

З окімоно буде у Ханенків щастя

Серед гостей були представники Міністерства культури і туризму, Академії мистецтв, Благодійного фонду «Україна 3000», Італійського інституту культури в Україні. Подарунки, грамоти, квіти і подяки сипалися від них, як літній зорепад. «Кометою» серед зірок став презент від колекціонера, нардепа Олександра Фельдмана — 12 фігурок окімоно з власної колекції. Це декоративні мініатюрні скульптурки із слонової кістки чи бронзи, які в Японії використовували для прикрашення інтер’єру. Окімоно тісно пов’язані з нецке, що відігравали роль брелока в національному костюмі, тільки ці значно більші та яскравіші. Вони поєднують у собі японську національну традицію різьбярства та європейську школу. Виготовляли їх в основному в епоху Мейдзі (1868—1912), коли Японія активно освоювала досягнення європейців.

«Завдяки цьому подарунку ми заповнимо лакуну відділу Східного мистецтва. Тут представлено різні жанри окімоно. Без них важко уявити будь–яку престижну виставку в Європі, де виставляють Східне мистецтво. В Україні окімоно представлено поодинокими взірцями. У Музеї Ханенків є лише кілька екземплярів», — констатує мистецтвознавець Світлана Рибалка. Фельдман уже 15 років колекціонує окімоно. У його збірці понад 350 японських скульптурок. «Не скажу, скільки коштують. Брехати не буду, а правди сказати не можу», — ухиляється від відповіді меценат.

На ювілей — два нові зали

«Директором музею бути важко, а тим більше такого, як Музей Ханенків», — каже про свою посаду Віра Виноградова. Їй імпонує, що меценати роблять подарунки, але «господарські» проблеми болять більше. У виставкових залах під час святкування ювілею було дуже спекотно, аж відвідувачі не витримували, а що вже казати про безцінні експонати, які щодня стикаються з перепадами температури. «Роботам уже багато років. Щоб зберегти їх до наступного ювілею, потрібен клімат–контроль. Він коштує понад мільйон доларів. У фондах зберігаються твори, яким потрібна реставрація. Відремонтувати потрібно будинок поруч. Збираємося там влаштувати фотосховище. На все це потрібно гроші, яких немає», — із квітами в руках зітхає директор музею Віра Виноградова.

Незважаючи на нереалізовані через кризу плани, Музей Ханенків до ювілею зробив собі розкішний подарунок — уперше у двох залах, де за життя Ханенків була бібліотека, у постійній експозиції представлені близько 100 робіт із колекції Стародавнього світу. «Для непрофесіоналів неважливо, чи твори погруповані по країнах. У нас представлені Греція, Рим, Єгипет, які в давні часи були тісно взаємопов’язані. Ми розмістили окремо вази, окремо мармурові скульптури, окремо теракотові статуетки», — пояснює Катерина Чуєва, завідувач відділу античного мистецтва. У 1989 році унікальні пам’ятки від Стародавнього Єгипту до раннього Середньовіччя деякий час виставлялися у залі, де сьогодні гардероб. Виставка античності плавно доповнювала твори Середньовіччя, розміщені на другому поверсі. Не тільки для України, а й для Європи ці експонати дуже рідкісні. Аналогу живопису на аску (міху для вина) не зустрічається ніде у світі. Є дві скульптури плакальниць, які створювалися у дуже короткий період часу для певного комплексу гробниць. Після розкопок у ХІХ столітті на антикварний ринок потрапило всього 15 скульптур, дві з них купили Ханенки. Зі всіх придбаних античних речей Богдан Іванович полюбляв мавпу із базальту. На одній із фотографій він стоїть поруч із богом мудрості Тотом в образі павіана.

Скляні вироби мають перламутровий наліт, схожий на живопис. «Це ерозія скла. Пляшечки не можна брати голими руками, інакше скляні порошинки потраплять в організм і тоді біда неминуча», — застерігає Катерина Чуєва.

До речі, античністю Ханенки почали захоплюватися під час весільної подорожі у 1874 році. Тоді в Італії Богдан Іванович побачив білий мармур і зрозумів, що нічого не тямить у мистецтві, хоча до цього мав досить престижну колекцію. «Не було б весільної подорожі, не мали б ми сьогодні цих двох прекрасних залів», — усміхається Катерина Чуєва.