Ярослав Кендзьор — один із небагатьох народних депутатів усіх шести скликань. Один із когорти «шістдесятників». Соратник В’ячеслава Чорновола. Саме дисидент Чорновіл залучив 23–річного Кендзьора у далекому 1964–му до створення легендарного самвидавівського журналу «Український вісник», три перші числа якого друкували у родинній хаті Ярослава в селі Солонка під Львовом. У характері пана Ярослава багато чорноволівських рис — відданість українській ідеї, принциповість у відстоюванні національних пріоритетів і цінностей, максималізм.

12 липня Кендзьору виповнився 71. За кілька днів до того він якраз закінчив голодування під Українським домом проти ухвалення мовного закону Колесніченка й Ківалова. Депутат від «НУНС» зізнається, що ще не так давно вважав це скликання Верховної Ради останнім у своїй політичній кар’єрі. Але, бачачи, що відбувається навколо, колишній член НРУ має намір балотуватися знову — по «мажоритарці» на Львівщині.

За даними німецьких ЗМІ, головні кредитори Греції, зокрема й Німеччина, відмовляються надавати Афінам подальшу допомогу, яка виходить за межі попередніх обіцянок. Міністр економіки ФРН, лідер Вільної демократичної партії Філіп Реслер зазначив в інтерв’ю телеканалу ARD, що дивиться на Грецію більш ніж скептично. За його словами, ймовірно, що Греція не зможе виконати свої завдання. Якщо так станеться, припустив Реслер, то ніяких наступних виплат від міжнародних позичальників греки не отримають. На думку головного німецького фінансиста, «вихід Греції з єврозони багатьох уже давно не лякає».

Дзвінок у двері.

— Я ваш сусід знизу. Мені набридли крики вашої дружини щоночі: «Давай, Коля, ще!» Можна це якось тихіше робити?!

— Так, але мене звуть Вітя і я ночами працюю.

Ворота Криму — Сімферопольський залізничний вокзал — щодня у цю спекотну днину «проковтує», за підрахунками тутешніх урядовців, близько 30—35 тисяч приїжджих. Додайте ще декілька тисяч авто– і авіатуристів — і набігає вельми солідна цифра. Офіційно подейкують про приріст відпочивальників на 10—12 відсотків у порівнянні з минулим роком. «Засмагле» відзеркалення вокзального пожвавлення — місцеві пляжі. Ще якихось три тижні тому в Алушті поряд зі мною морські хвилі розсікали одиниці (щоправда, через прохолодну воду). Тоді як позаминулими вихідними у Професорському куточку цього ж курортного міста зранечку прибережна смуга ледве не кишіла людськими тілами.

За два дні роботи 4–ї сесії Курултаю — національного з’їзду кримськотатарського народу, що минулими вихідними проходив у Сімферополі, його депутати оста­точно так і не визначилися зі стратегію й тактикою своїх дій на майбутніх виборах до Верховної Ради України. Учасники зібрання доручили своєму представницько–виконавчому органу — Меджлісу — продовжити до 12 серпня переговори і консультації з національно–демократичними силами України «з позицій включення представників кримських татар у гарантовану частину виборчого списку та обов’язкового узгодження кандидатур, висунутих в одномандатних виборчих округах у Криму». Також потрібно ухвалити «рішення про консолідовану позицію кримських татар на виборах 28 жовтня й забезпечити його виконання усіма органами національного самоврядування кримських татар», як зазначено у поста­нові з’їзду.

Загальний тренд оновлення політичної еліти, здавалося, стане підставою для балотування в парламент нової хвилі практикуючих журналістів. Ще місяць–два тому в професійних колах говорили про те, що до Верховної Ради по мажоритарних округах планують іти телевізійники Вахтанг Кіпіані, Наталка Соколенко, зірки інтернет–сайтів Єгор Соболєв, Тетяна Чорновіл, кілька медійників із регіональних видань. Але чим ближче офіційний старт виборчої кампанії — тим чіткіше усвідомлення, що звичайному журналістові пробити цю стіну і здобути мандат народного депутата нереально. Принаймні на виборах–2012.

Опитані колеги визнають: передвиборча кампанія — річ дуже дорога. На мінімальні витрати — штаб, бензин, листівки, газети тощо — потрібно щонайменше 50, а то й 100 тисяч доларів, залежно від рівня відомості в конкретному окрузі. Кандидати–бізнесмени натомість готові вкладати у ці ж округи від мільйона до п’яти у. о., щоб пройти до парламенту. Тож число працівників ЗМІ, які балотуються, скоротилося ледь не до одного–двох. Таки є люди, які вірять у свій шанс отримати мандат майже безплатно — за рахунок свого «правдорубства» та відомості серед читачів.