Закохані у джаз часто творять речі, непередбачувані ніякими правилами логіки. Уявімо картину — економічна криза, всі можливі спонсори міцно тримаються за свої гаманці, артисти перестали їздити у тури по всій Україні, концертні зали напівпорожні, фестивалі зриваються через недофінансування, фестери, що «прогоріли» на квитках, влаштовують содом і гоморру організаторам–невдахам. І, попри цю всю вельми провальну ситуацію, хтось наважується втілити новий безкоштовний проект. Тож не дивно, що директора пансіонату «Голуба затока» в Коктебелі Костянтина Зелінського, який зініціював Міжнародний фестиваль джазу Live in Blue Bay («Наживо в «Голубій затоці») з 4 по 6 вересня, наввипередки питали: «Навіщо вам це все?» — «Я люблю джаз. Цим усе пояснюється», — вгамував цікавість батько фестивалю.

Від сьогодні зі спокійною душею і словами «ні пуху ні пера» можна надсилати свої щойно написані рукописи романів, п’єс, кіносценаріїв і віршів на конкурс «Коронація слова». Перемога не головне — таких висновків можна дійти після прес–конференції, де організатори конкурсу — Юрій і Тетяна Логуші — підбивали підсумки про видані твори після «Коронації слова — 2008». У кожній із чотирьох номінацій по три премії і, відповідно, стільки ж лауреатів. Якщо творця при параді урочисто викликають на сцену під час церемонії нагородження в Театрі Франка і вручають конвертик із заслуженою премією, очевидно, що він сподівається найближчими місяцями побачити свій твір на полицях книгарень, на екранах чи сцені.

Як уже писала «УМ», у східному крилі Київського музейного і культурного комплексу «Мистецький арсенал» у рамках святкування 18–річчя Незалежності України Президент Віктор Ющенко урочисто відкрив виставку De Profundis — «З глибин».

«Любо, братці, любо! З нашим отаманом не приходиться тужить...» — співає під УНІАНом на тачанці у вишиванці відомий український бард Едуард Драч. Таким перформансом із ватагою молодиків у військових строях різних народів, бо ж армія батька Махна була інтернаціональною, кулеметом, пістолями і віршами, переплетеними з піснями, вже не перший рік анонсує свій фестиваль «День Незалежності з Махном» Мистецьке об’єднання «Оstannя барикада» на чолі з нардепом Олесем Донієм.

Напередодні прем’єри ліричної комедії «Ой, мамоньки...», яку покажуть 23 серпня на телеканалі «Інтер», режисер В’ячеслав Криштофович продемонстрував результати своєї роботи за останній рік у Будинку кіно.

Із 11 по 16 серпня у місті Виборг, неподалік Санкт–Петербурга, триває XVII фестиваль російського кіно «Вікно у Європу». У конкурсну програму ввійшло 50 стрічок ігрового, неігрового та анімаційного кіно як відомих режисерів, так і початківців. Серед зірок російського кінематографа Сергія Гармаша, Бориса Грачевського, Михайла Єфремова, Олексія Жаркова, Анатолія Кузнєцова, Володимира Хотиненка, Іллі Демічева помітною персоною цьогоріч буде київський режисер Олександр Шапіро з фільмом «БесСпорно». Директор кінофестивалю Артем Медведєв під пильним оком міністерства культури Росії і Російсько–Європейської кіноасоціації створив своє дітище як метод просування російського кіно в Європу, тому впродовж тижня показуватимуть винятково російські фільми, якими згодом можна буде атакувати західні міжнародні кінофестивалі.

«За останні два роки я об’їздив жмуток фестивалів по всьому світу. Був у США, Канаді, Австрії, Італії... Але ще на жодному не підписував стільки документів, як на «Свіржі». Це доказ того, що нарешті в Україні є фестиваль, до якого готуються задовго до літнього сезону. Є відчуття, що все буде в порядку», — анонсує «Свірж» (31 липня — 2 серпня) Тарас Чубай. На прес–конференції, на якій організатори звітували, що зроблено за тиждень перед мегаподією у музичному світі, артисти більше говорили, чому в Україні немає культу фестивалів, чому немає українського «Сігету», а засновники «Свіржу» переконували, що з такими сценами і виконавцями, як у них заплановані, містечко Свірж (40 км від Львова) у Перемишлянському районі, в оточенні гір та озер, із старовинним замком 1482 року, прославиться на всю Європу не менше, ніж острів Сігет в Угорщині.

Про художницю Лідію Треммері як в Україні, так і в Бельгії мало хто знає. І не тому, що вона одна з... Навпаки, її талант виділяється з тисячі. Як пояснила «УМ» мистецтвознавець, куратор галереї «Берва» Оксана Білоус, коли художниця за життя сама себе не розпіарить, після смерті її нащадкам зробити це майже нереально. «Правда, є й інший варіант. Талант у мішку не заховаєш. Варто тільки купити бодай одну картину відомому колекціонеру, і тоді інтерес до художниці відразу зростає. Вона стає однією з найдорожчих і найзатребуваніших», — пояснила Оксана Білоус. 20 липня у київській галереї «Берва», що на Андріївському узвозі, галеристка з донькою мисткині Оленою відкрили виставку «Омріяний світ» українки бельгійського походження Лідії Треммері і присвятили її до Дня Бельгії.

Епатажний художник Анатоль Федірко вже не один рік славиться своїми провокативними пам’ятниками українським політикам. Його руки торкалися «хлопчика» Арсенія Яценюка, «немовлятка» Віктора Ющенка, «взуття» Юлії Тимошенко. У вівторок у Чернівцях Федірко ще раз повернувся до персони леді Ю, влаштувавши перформенс «Всі ми діти Юлії Тимошенко».

«Кожна людина — художник» — навчав відомий перформер, професор Йозеф Бойс. Щороку реалізовувати його концепцію можна на фестивалях, які масово відбуваються по всій Україні. Там і горщики ліпиш, і хрестиком вишиваєш, і коників малюєш, і нелюдським голосом співаєш, і танець живота після першої репетиції, як професіонал, «виплітаєш». На Міжнародному фестивалі «АртПоле», який відбувся із 12 по 18 липня на пасовищі біля Південного Бугу в селі Воробіївка Вінницької області, кожен із 15 тисяч відвідувачів у міру своїх талантів і бажання міг стати мегасуперовим художником. Упродовж тижня воробіївське поле перетворилося на відкриту велетенську лабораторію, в якій зустрічалися музиканти, актори, художники, мультиплікатори. Свято відчувалося відразу на підході. Уздовж села влаштували цілий табір народних майстрів зі своїми виробами, було що тут випити і з’їсти. Тільки виходиш з автобуса і — гуляй душа, пекла нема!