Перший креп — французький млинець — Артема Ігнатова у прямому значенні слова був глевким. Але стажування у Франції і практика зробили кухаря знаним у Києві креп’є, який розкриває читачам «УМ» секрети приготування своєї фірмової страви. А готує креп’є столичного ресторану «КРЕПдеШИН» млинці не тільки зі звичного пшеничного борошна, а й із гречаного та рисового.

Літо — пора, коли ми, батьки, щойнайтісніше зближаємося зі своїми дітьми. Або принаймні плануємо це зробити, адже наші кровинки не мусять відсиджувати потрібні години в школі чи відбігувати їх у садочку. Це пора вітамінів та здорового харчування вкупі з іншими натуральностями — сонячним промінням та «кисневими коктейлями». Отже, маємо нагоду поєднати приємне з корисним: отримати «класичне» задоволення від спільної праці й спільної трапези. Оскільки моя старша донька, 13–річна Дарка, вже у шість років уміла пекти млинці й зараз має власний «фірмовий» рецепт телятини з ромом, нині я привчаю до «смачного» спілкування молодшу доню — трирічну Їву.

У подорожах дехто любить приділяти увагу туристичним атракціям, дехто влаштовує собі шопінг–тури, а я обов’язково дізнаюся, що ж цікавого у цій країні їдять. Гурманам і любителям смачно попоїсти і випити варто звернути увагу на Бельгію, невеличку європейську країну — лише 30 тис. кв. км. — на березі Північного моря. Якщо мандри заведуть вас туди, обов’язково скуштуйте місцевого пива, шоколаду, вафлі й картоплю фрі — саме вони вважаються найбільш визначними місцевими спеціалітетами.

Якщо у вас удома зібралися любителі пива, то закуски до цього напою можна запозичити у німців. Найкращими і найпростішими є обацта і бреце.

Влітку людський організм «вмикає» власну систему охолодження, яка випаровує багато води з поверхні шкіри, — саме тому в спеку дуже хочеться пити. Сік, мінералка, квас, морс — порятунок, що насичує огранізм новою вологою і наповнює його відчуттям рятувальної прохолоди. Щоб не вживати зайвих хімічних барвників та консервантів, яких немало у магазинних напоях, спробуйте приготувати рятівну смакоту власноруч.

Ну що вам сказати... Стефа в мене любить понямати... (Стефа — донька і прототип героїні відомої книжки «Стефа і її Чакалка». — Ред.). Ще коли тільки народилася, першого тижня її життя, ми побоювалися, що у мами молока для неї не вистачає, то покликали одну мудру дитячу лікарку, щоб порадила, чим підгодовувати. А жінка й каже: «Багатонямственна малявка, всього їй вистачає, а вона просто любить ще». А потім круто було, коли Стефа вперше в житті їла м’ясо. Я їй із такої нагоди курячих котлет наготував — спеціально шукав м’яса, щоб без анаболіків та іншої фіґні, якою тепер курей мордують. Дуже старанно наліпив котлет, насмажив — аж дві штуки! Ну почали годувати (а вона тоді їла дуже цікаво: неодмінно сиділа в тата на колінах, а мама годувала; якщо татові треба було бігти на роботу, то була купа образ — як це так, їсти без тата?!). Ото сидить Стефа в мене на колінах — і мама їй дає по шматочку тiєї котлети — і Стефа їсть.

Святим духом харчуються лише небесні янголи. Живе людина — значить їсть, гризе, жує, сьорбає. Паляниці і книші, юшки і кулеші, вареники і галушки, ковбаси і запіканки, узвари і киселі — усе це українська кухня. Але над усім — борщ. Це — смак, запах, барви і чари національної кухні та просто запрошення до ситного і щедрого застілля, де звучить життєстверджуюче: «Будьмо!». Але страву цю не хвалять — її у кожній сім’ї варять. Господині припрошують: «Сiдайте борщувати», отримуючи навзамін від їдаків: «Смачний до краю».

Будемо відверті: його часто навіть зневажають. Але однозначно — незаслужено. Бо шпинат — це скарбниця вітамінів, мінералів і навіть білка (останнього більше лише у молодій квасолі та зеленому горошку). Тому раніше цю рослину й називали не інакше як «король». З його величністю корисним і смачним можна зробити будь–яке столування: сніданок, обід чи вечерю, а на перекус можна взяти із собою гамбургер зі шпинатом і сиром.

Останніми роками у світі шаленої популярності набувають смузі: видаються книжки з їхніми рецептами, розробляються смузі–дієти, відкриваються спеціальні смузі–бари, навіть з’являються фан–клуби смузі. Що це за харч і чи варто його їсти? — на ці питання відповідає лікар–дієтолог Оксана Скиталінська.

Загнані у стіни офісів, квартир і будинків, ми хоча б на пару годин намагаємося вислизнути з повсякденної рутини на природу і вдихнути не лише свіжого повітря, а й запах справжнього диму, та скуштувати м’яса, приготованого на залишках живого вогню. «На шашлик» — ці слова мають якийсь магічний вплив на всіх, незалежно від віку і статі. А щоб усiлякi гастрономічні прикрощі не зіпсували свята виходу на природу, дослухаємося до порад бувалих людей.