Де можна побачити єврейських чоловіків і жінок із лопатами і граблями, на тракторах, комбайнах, сіножатках? Звісно ж, на виставці, що днями відкрилася в Національному музеї Тараса Шевченка. Виставка, що триватиме до 28 квітня, зветься «Євреї на землі: Агро–Джойнт та сільськогосподарські колонії Південної України у 1920—1930–ті роки». Тут представлено пам’ятки, картини, фото й архівні документи про єврейські сільськогосподарські поселення на теренах України від середини XIX століття до кінця 1930–х років, а також свідчення про репресії і розгром цих колоній у роки Великого терору. Виставку значною мірою створено на матеріалах книги Михайла Міцеля «Остання глава»: Агро–Джойнт у роки Великого терору», утім тут є сільськогосподарські знаряддя півдня України початку ХХ століття з колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», експонати з колекцій Вахтанґа Кіпіані та Ігоря Гольфмана, а також документи з архіву дисидента Йосифа Зісельса.

«Трагедій на нашій землі було стільки, що страшно, — нагадав на відкритті виставки директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства Києво–Могилянської академії Леонід Фінберг. — Та наші молодші колеги запевнили, що не слід будувати виставку лише на трагедії, варто показати, як люди допомагали одне одному».

Коли дізналася про незвичайне захоплення 32–річного лучанина Руслана Теліпського, перше, що спало на думку: «Невже серед нашої молоді є ще такі?!». Він не просто вивчає Шевченка, а ще й збирає по всьому світу фотографії його монументів, стел, погрудь, меморіальних дощок. Уже десять років подорожує світом і Україною, поповнюючи свою «Монументальну Шевченкіану».

У колекції Теліпського — понад 500 власноруч зроблених світлин із меморіальним зображенням Кобзаря з усіх міст і містечок України та з понад двадцяти країн Європи, Азії та Америки. Мандрівний дослідник–шевченкознавець мріє відвідати всі місця та створити електронний каталог i видати ілюстровану книгу–довідник. Його фотошевченкіана експонувалася у багатьох країнах світу — понад 30 виставок, лише в Канаді їх було 12. Окрім того, він активний громадський діяч, був членом оргкомітету встановлення пам’ятника Шевченку в Оттаві (2011) і нині діючого у Ризі. У 2008–му до 17–ї річниці української Незалежності організував пішу ходу з Луцька до Канева під назвою «Тарасів дороговказ». Тоді Руслан, мандруючи пішки Україною понад місяць, як колись мандрували лірники й кобзарі, пройшов територією дев’ятьох областей України, «намотавши» власними ногами понад тисячу кілометрів. У Теліпського є бажання повторити таку акцію в 2014 році з більшою групою однодумців.

Наступного понеділка, 22 квітня, наша планета відзначатиме Всесвітній день Землі. Це свято, нагадаємо, започаткували в 1970 році. Але історія, пов’язана з цим днем, значно давніша. Більш ніж 100 років тому на заклик звичайної людини, яка була не байдужа до природи, у США лише за один день було висаджено понад мільйон дерев... Нині Всесвітній день Землі відзначається у всьому світі й супроводжується різноманітними природоохоронними акціями, аби земля стала зеленішою, а вода і повітря — чистішими. Але, як відомо, те, що відбувається у світі, в Україні часто трактується і робиться по–іншому.

Микола Азаров у супроводі журналістів учора поїхав на Київську ГЕС проінспектувати, як спадають повеневі води. Прем’єр залишився задоволений ситуацією, адже не справдилися страхи, які викликало споглядання тієї колосальної маси снігу, що випав у березні. «Ми розуміли, що ситуація може виникнути аномальна й тому сконцентрували всі сили й засоби на загрозливих ділянках. Зараз можна з усією відповідальністю сказати, що все, що могло бути гірше, — вже позаду», — констатував Микола Янович. Але тут же додав, що пік паводку, «пов’язаний iз проходженням вод iз північних територій», ще очікується. За прогнозами, 24–25 квітня.

Нинi в аеровокзальному приміщенні провели косметичний ремонт, а також обладнали новою технікою митний пункт і систему видачі ручного багажу. Приміщення має пропускну здатність до 400 пасажирів за годину.

Наше авто виривається з пробок Бішкека і прямує на захід — до райцентру Кара­Балта, що розташований за 56 кілометрів від столиці Киргизстану. Сільські назви по дорозі вражають: Садове, Біловодське, Петрівка, Полтавка, Петропавлівка. «Всі ці села сто років тому заснували українці», — пояснює голова українського товариства «Берегиня» Володимир Нарозя. Його заступник, за фахом адвокат, Сергій Кузьменко додає: «Киргизи ж кочівники були, а українці разом із росіянами першими землеробами стали на цих землях, так поступово і навчили киргизів сільському господарству».

Більше деталей членам делегації Української всесвітньої координаційної ради на чолі з Михайлом Ратушним, у складі якої був і журналіст «УМ», повідомили у єдиному в Киргизстані унікальному музеї українських переселенців у селі Петропавлівка. Виявляється, українські селяни цілими родинами з дітьми їхали сюди заради вільної неораної землі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на волах, відтак шлях лише від російського Оренбурга до Чуйської долини склав цілих півроку! Щоб обжитися на цих землях везли із собою саджанці дерев, посуд та крам, а ще — томик «Кобзаря». Смішно сказати, але з України селяни везли ще й каміння для гніту, бо як же без квашеної капусти! Не знали, що каміння у передгір’ях Тянь­Шаню вдосталь. Нині ж із Києва до Бішкека можна добратися літаком за півдня. Але хвилі міграції часів Столипінської реформи чи направлення комсомольців­добровольців минули. Нині українці масово виїжджають у зворотному напрямку.

Днями агентство «Внiманiє», яке має відділення в Херсоні, Сімферополі, Харкові й Севастополі, розмістило на своєму сайті великий фотокадр фірмового виробничого процесу, точніше — готову продукцію у вигляді рекламного листа на тлі друкар­ського верстата з промовистою «речівкою»: «Убей в себе украинца! Хватит мычать на мове!». Знімок, який за всіма формальними ознаками підпадає під відповідну статтю Кримінального кодексу за приниження національної честі та гідності, а значить, притягнення до відповідальності його авторів, моментально облетів інформресурси України.

Сьогодні виповнюється 95 років з дня народження класика української літератури Олеся Гончара. З цієї нагоди заплановано чимало заходів різних рівнів, багато з яких відбудеться на батьківщині літератора, в Дніпропетровську. Літературознавці вкотре говоритимуть про феномен Гончара, школярі писатимуть тематичні твори, а співробітники Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 р.р.» вирішили вшанувати пам’ять письменника відповідно до концепції цієї інституції. Гончар і війна — тема, яку науковці й досі вважають благодатною для своїх розвідок. Оскільки «військові університети» багато в чому вплинули на подальшу творчість письменника.

До сьогодні достеменно не відомо, навіщо депутат–БЮТівець, власник контрольного пакета акцій підприємства і голова наглядової ради «Павлограджитлобуду» Ігор Слюнков затіяв оту катавасію зі звільненням майже двох десятків україномовних працівників. Тоді, в 2009–му, говорилося про те, що в Павлограді — а це ж Західний Донбас — «звертання українською відлякує клієнтів», і про те, що «корпоративи з українським колоритом віднаджують працівників від роботи». Однак відомо, що клієнтів дивовижної компанії, де українізація стала бізнес–стратегією, лише більшало, а працівники, які отримали змогу організовано вивчати на курсах українську мову й історію, а на корпоративних святах не нудьгувати під чарку, а гуртом поспівати й потанцювати з відомими київськими артистами, працювали краще. Гаслом «народженої заново» компанії на ринку будівельних послуг стало «Відбудуємо Україну!». Назви продукції стали писати українською, упаковку прикрасили українським візерунком, українізували рекламу. Підприємство заявило: вітчизняний бізнес з українською ідеєю може бути успішним… Юрій Щербак погодився розповісти читачам «УМ», як сприймають його українські ініціативи на нових роботах у Криму та Житомирі.

Напередодні Першоквітня на малій батьківщині Гоголя утринадцяте поспіль відкрили міжнародну виставку карикатур «Карлюка–2013». Власне, під її «дахом» у великій залі полтавської Галереї мистецтв презентували одразу п’ять експозицій. Перша з них вийшла найсумнішою, бо ж присвячена пам’яті відомого українського карикатуриста Юрія Кособукіна, котрий залишив цей світ у січні ц. р. Однак справжні сміхотворці регочуть, певно, навіть на небесах, коли бачать звідти «витівки» продовжувачів своєї справи. А їх — он скільки в усьому світі! Як повідомив на відкритті гість із Херсона — директор міжнародного фестивалю мистецтв «Гоголь–фентезі» Валерій Кругов, під патронатом якого відбувався приурочений до Євро–2012 міжнародний дворічний конкурс карикатур «Футбол об’єднує нас», тільки в рамках цієї творчої баталії організаторам надіслали 1662 роботи з 72 країн світу.