Завтра — останній день, коли в Україні діятимуть квоти на експорт зерна: з 1 квітня держава не планує продовжувати це обмеження. Таку заяву вчора зробила перший заступник глави адміністрації Президента Ірина Акімова. На відміну, скажімо, від Росії, де квоти залишаться до кінця нинішнього маркетингового року. Але зернотрейдерам тішитися завчасно. За словами Акімової, замість квот уряд запровадить мито.

«Уже чотири місяці свині у нас приносять збитки до 500 тисяч гривень щомісячно, — у розпачі повідомив мені знаний на Дніпропетровщині керівник фермерського господарства «Рой» iз Синельниківського району Володимир Рой. — Собівартість їх вирощення нині складає десь 14,5 гривні за кілограм живої ваги, а збути можеш щонайбільше по 12,50. От і вся економіка з урахуванням того, що маємо свиней не багато і не мало — 6 тисяч голів».

Якщо, зважаючи на відомий вислів, ми є тим, що їмо, то наші нащадки, народжені в незалежній державі, — іноземці, адже близько 85 відсотків продукції дитячого харчування в Україну завозять із–за кордону. Щоправда, через дороговизну й нерівномірне насичення ринку заморські харчі доступні меншості маленьких українців віком до трьох років. Решта задовольняються чим доведеться, здебільшого — низькопробними продуктами масового споживання, від яких угинаються полиці вітчизняних крамниць.

Щоразу, коли приїжджаю до свого тата на Полісся, їду в райцентр на базар, щоб купити білоруського масла, сиру, сметани, згущеного молока й обов’язково вівсянки, смак якої не порівняти із вітчизняним продуктом. Білоруські «човники» приїздять на торги щонеділі, й мої земляки з нетерпінням чекають їх, щоб закупити якісні, а головне натуральні харчі. Тамтешньому краму поліщуки звикли довіряти більше, ніж сучасному українському. Бо у сябрів ніхто не насмілиться продавати спред за ціною вершкового масла та ще й обманювати покупця брехливими написами на етикетках, як роблять це українські виробники. І білоруська «згущенка» — то справді натуральний продукт, виготовлений з молока, а не з пальмової олії.

Схоже, влада дотримається свого слова і таки скасує з першого дня наступного року «комуністичний» мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Крок, безсумнівно, позитивний, оскільки він може надати величезний імпульс для розвитку вітчизняного аграрного комплексу.

...Наталчиним батькам пощастило з доньчиним дитинством! Епідемія «Лего» тоді ще не охопила Україну і не спустошувала батьківські гаманці, тож гралася дівчинка, як і всі її однолітки, ляльками. Та все ж ці датські конструктори не оминули кандидата технічних наук Наталії Заєць, щоправда, захопивши її вже у студентському віці й зовсім не у дитячій формі: її наукові уподобання — розробка та впровадження роботизованих систем в агропромисловому комплексі.

Коли 10 років тому Валерій Колоша тільки–но започаткував власну справу, а саме — створював приватне сільгосппідприємство на основі колишнього колгоспу у селі Піски Бахмацького району на Чернігівщині, мало хто з його односельців сподівався на успіх. Адже починати довелося не просто з нуля, а з величезними боргами — за кредити, із зарплати, за електроенергію тощо. Перших прибутків новоспеченому фермеру довелося чекати майже 4 роки. Саме тоді він зміг виплатити людям аж по 17 гривень зарплати, але для них то було величезним досягненням, яке допомогло повірити у власні сили...

Брати Іщенки із села Межиріч Канівського району почали працювати на себе, як тільки Україна стала самостійною. Тепер ці фермери твердо стоять на ногах. У господарстві Сергія та Юрія — сто сортів картоплі, сорок сортів смородини та малини, тридцять сортів яблук та груш, а виноград, якого тут росте більше сорока видів, родить не гірше, ніж у Криму. Брати переконані — бути успішним можна й у рідних краях.