Споконвіку повелося, що молодь на Андрія, 13 грудня, збирається у теплій хаті калиту пекти, вареники із сюрпризами ліпити, ворожити, співати і танцювати під музику народних музик. Музей Івана Гончара щороку люб’язно надає приміщення для цієї забави. Гуляння зазвичай проходили весело, проте у вузькому колі. Цього року все відбулося, як книжка пише. Стільки відвідувачів, як зараз, у Музеї Гончара за 50 років його існування не було.

Не минуло й півроку від останнього концерту «Парад алле» білоруської групи «Ляпіс Трубецкой», як 9 грудня неофутуристи знову зібрали черги біля київського клубу «Бінго». За цей час у столиці їхніх шанувальників значно побільшало і вони покультурнішали. Перед входом до клубу чемно вишикувалися у кілька рядів молоді люди, дехто навіть із маленькими дітками на руках. «Тільки подивися, як рівненько стоять. І дебоширити ніхто не збирається», — охоронці не ймуть віри, що все так гладко проходить перед рок–концертом одного із найшаленіших гуртів СНД. «Ляпіс Трубецкой» упродовж осені дав 30 концертів у Росії і вперше завітав до Києва, щоб презентувати новий альбом «Культпросвет». Усі тексти пісень меломани вже не перший тиждень знали напам’ять, адже білоруси ще кілька місяців тому виклали в мережу весь альбом. «Не давай буржуям на чай — «Культпросвет» безкоштовно качай!» — остання новина із сайту «Ляпіс Трубецкой». До речі, альбом хлопці записали за 8 днів на одній із київських студій. Як пояснив фронт­мен гурту Сергій Міхалок, зараз ніхто не купує ліцензійних дисків: «Удома маю дуже велику колекцію музичних записів. Та серед них майже немає ліцензійних. Всі культурні люди все скачують в інтернеті. Ми живемо не за зароблені гроші з дисків, а з гастрольного графіка. Важливо, щоб люди знали наші пісні і приходили на концерти».

Це було смішно від самого початку. Юлія Тимошенко призначила своїми довіреними особами у кількох округах зірок шоу–бізнесу. Минув місяць виборчої кампанії — і «довірених» відкликано. Команда Тимошенко та артисти внесли відповідне клопотання до Центральної виборчої комісії — і ЦВК постановою №430 провела ротації: музиканти зосередяться на творчості, а на їхнє місце прийшли маловідомі для загалу особи, представники штабу БЮТ. Причина була очевидною відразу: творчі люди, особливо завантажені під Новий рік, не можуть займатися рутинною, бюрократичною роботою.

Учора в селі Сосниця Чернігівської області, де народився Олександр Довженко, відзначали 53–ю річницю з дня його смерті. Наші кінематографісти запалювали свічки в його музеї і вшановували пам’ять видатного українського кінорежисера. Уже більше року столичний скульптор на замовлення Київського заводу світлочутливих матеріалів «Фотон» змайстрував бронзову скульптуру висотою більше двох метрів, де Олександр Довженко та його кінооператор Данило Демуцький із камерою знімають геніальну «Землю». Монументальну композицію назвали першим словом, з якого починаються зйомки будь–якого кіно — «Мотор!». Де сьогодні цей пам’ятник і чого його досі не встановили, «УМ» спробувала довідатися у причетних до цього людей.

ХІІ Київський міжнародний книжковий ярмарок «Медвін–2009», згідно з програмою, відкрили зранку 5 листопада в експоцентрі «Спортивний». Людей, на превеликий жаль, було негусто. 170 видавництв подали заявки на участь у «Медвіні», з них прибуло всього 132. Деякі видавничі ятки на кшталт «Зеленого пса» сумно виглядали своїх господарів: брати Капранови у перший день так і не представили свого видавництва. Консультанти тих видавництв, які все ж таки прибули на «Медвін», спершу ніби за наказом сиділи у масках, а вже під вечір, зрозумівши, що відвідувачів обмаль і всі з них здорові, як котигорошки, познімали марлеві пов’язки. Життя, хоч і повільно, однак вирувало. Зрештою, яка користь книгам від метушні відвідувачів? У натовпі і штовханині нічого не розгледиш, а відтак нічого не купиш за видавничими цінами. А тут, куди не повернеш, все для тебе. Тільки щоб гроші в гаманці були.

Декілька днів тому на виставці–ярмарку «Арт–Київ» мистецтвознавець і куратор Олеся Авраменко приголомшила мене новиною, що робота на емалевій пластині Олександра Гнилицького коштує 50 тис. доларів, а потім остаточно добила, сказавши, що він важко хворий і потребує грошей на лікування. «Гнилицький — легенда українського монументального живопису. Його роботи є прикрасою кожної виставки. Він не може дешевше коштувати», — пояснила «УМ» Авраменко минулого четверга. А вже в неділю серце художника перестало битися. Олександр Гнилицький помер від раку шкіри. Цей страшний діагноз лікарі поставили ще чотири роки тому. Художник на хворобу не зважав, продовжував творити й активно виставлятися, але останні півроку всі сили пішли на боротьбу з нею. Учора у PinchukArtCentre прощалися з художником, після чого його тіло піддали кремації.

«Ми поволі прокидаємося від глибокого сну і наближаємося до професійного арт–ринку. Те, що зараз відбувається в Українському домі на «Арт–Києві», для мене райський сад. Тут художники полюють за частинкою вільного духу. Мистецтво — єдина ніша, де можна говорити правду, — характеризує настрій виставки–ярмарок «Арт–Київ» художник Арсен Савадов. — Сучасне мистецтво не має чіпляти глядача. Краще Малевича квадрат не намалюєш. Вже всі кадри пройшли, всі ерогенні зони стерлися, всі маніяки і фріки в мистецтві смішні. Хочеться свободи. А вона є тільки у мистецтві». І справді, на «Арт–Києві» зі свободою все гаразд. Хто як вміє, так і творить. На чотири поверхи «Українського дому» одні художники вловили свободу в епатажі, інші — в класиці чистого авангарду. Хтось побачив вільний дух у комерції, а дехто, знехтувавши свій професіоналізм, поринув геніталіями в порожнє, беззмістовне аматорство.

У понеділок в Українському домі відкрили II Великий антикварний салон, котрий з першого ж погляду вражає своєю унікальністю. Не те що в Україні, а й у цілому світі водночас не виставляли 20 монументальних скульптур Огюста Родена, Помпона, Сальвадора Далі, Олександри Екстер із унікальної колекції всесвітньо відомої французької ливарні «Вальзуані», в якій художники ще за життя відливали свої роботи. Загальна страхова вартість колекції становить 18 мільйонів євро. На відкриття салону прибув власник майстерні, скульптор Леонардо Бенатов. «Ці скульптури — не мій вибір, але він прекрасний. Це найкращі роботи, які в мене є. Їх вибрала Наталя Заболотна», — каже Бенатов. Директорка Українського дому досі не вірить, що їй вдалося привезти світові шедеври до Києва. «Коли фури почали кружляти Європейською площею і не могли з таким вантажем ніде зупинитися, коли скульптури краном перелітали в Український дім, я лише тоді зрозуміла, що в мене все вийшло, і візитка «Вальзуані» у нас», — зізнається Заболотна.

«Мій шлях до Церкви визначився тому, що до рук потрапила дитяча Біблія, яскрава, гарна, з картинками. В Україні досі не було жодної християнської Євангелії для дітей, котра б змогла привести до віри тисячі малят. Сьогодні проблем із мораллю, порозумінням дітей і батьків стає все більше. Сподіваюся, «Дитяча Євангелія» відкриє дітям двері до Бога, і це буде перший крок до Єдиної помісної церкви», — каже на презентації «Дитячої Євангелії» владика Євстратій, єпископ Васильківський, голова інформаційно–видавничого управління Київської патріархії (УПЦ КП).

До фестивалю, присвяченого 100–річчю від дня народження Богдана–Ігоря Антонича, на словах готувалися півроку. На ділі ж організатори з Сумно.сом почали продумувати програму «Антонич–фесту» буквально місяць тому. Результат експромтної забави можна було оцінити з 2 по 4 жовтня у київському парку «Нивки». «Антонич–фест» вийшов не провальний, але й не зачепив. Хоча за задумом міг би посісти одне з передових місць серед культурно–мистецьких подій року.