Поговорити з ректором Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, президентом Академії мистецтв України, народним художником України і далі за списком регалій — Андрієм Володимировичем Чебикіним назбиралося багато приводів. Недавно він відзначив 60-річчя виставкою в Національному художньому музеї, до прикладу. Сьогодні очолювана ним Академія мистецтв України, до якої входить 98 найтитулованіших вітчизняних культурних діячів, проведе X ювілейну звітно-виборчу сесію загальних зборів Академії мистецтв України в новому, власному приміщенні на Воровського, 20. «Тепер я сидітиму в двох кріслах одразу», — жартує пан Чебикін.

У середу в аеропорту Бориспіль зустрічали всесвітньо відомого письменника Паоло Коельо. Це другий візит літературного алхіміка в Україну: після відвідання у 2004 році Форуму видавців у Львові Коельо закохався в наші простори й ауру. Просто так ця літературна зірка уже нікуди не їздить за визначенням, тож «в український тиждень» письменник «загнав» свій приватний міні-тур в Одесу та участь у Гуманітарному Форумі «Відродження, оновлення та розвиток людини», який відбувається в рамках конференції «20-річчя Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє» і автограф-сесію з приводу виходу найпершої своєї книги «Щоденник мага». Подейкують, що на п'ятницю у Коельо була призначена зустріч із Юлією Тимошенко.

Ірині Шинкарук вдалося з філологічною освітою, високим і патріотичним домашнім вихованням, вродженою чутливістю до хорошої музики і поезії стати популярною співачкою. Не часто, але буває. За умови майже модельних параметрів, тісного знайомства з дитячих років зі світом залаштунків, шоу-бізнесу, участі у виборчих компаніях вона змогла зберегти стрижень людяності і правильних життєвих цінностей. Буває, але дуже нечасто. Сьогодні Ірина працює над трудомістким проектом, «фішку» якого, можливо, покупець компакт-дисків у музичному магазині і не зможе відчути. Шинкарук «збирає українські землі» в такий спосіб: їде в знакові для України місця — храми, палаци, великі підприємства, музеї — і акапельно співає в тій аурі народні пісні. Каже, й атмосфера, й акустика, й енергетика місць різна. І навіть містика скрізь своя. На Божій горі вона співала по коліна в снігу, і їй, і звукорежисеру за пультом здавалося, що поруч хтось є, ходить, гупає. А то від голосу сніг зсувався з гілок і падав на землю. У церкві вони зробили чудне відкриття: в тій частині храму, де стоїть ікона Божої матері, голос звучить дзвінко й чисто, а там, де заупокійний хрест, — глухо й тьмяно. В підвалах Массандри на голос Ірини відгукнувся цвіркун, про існування якого навіть не підозрювали працівники. На «Авіанті» всі коти, що живуть в ангарі, позбиралися під крилом літака, коли почули пісню, а жива «незапланована» пташка підспівувала співачці в потрібних місцях, і, зауважте, її не витерли з запису. Так само як у пісні, записаній у музеї Тараса Шевченка на Чернечій горі, чути механічні звуки ремонту. Цей принцип — зафіксувати оцю-от саму мить в отакому важливому місці — палко вітає концептуальне мистецтво, на ньому воно, власне, й побудоване. А поєднання принципів сучасного мистецтва і традиційної культури, народної пісні — хоч і перевірений рецепт створення якісного мистецького продукту, але поле для розбивання експериментаторських лобів — теж неоране.
Те, що мені показувала Ірина, здалося дуже цікавим. Так і народилося це інтерв'ю.

У четвер у Міжнародному центрі культури й мистецтва (Жовтневий палац) улюблену співачку буржуазних журналів із хорошим смаком, естетських клубних ресторанів, закритих концертів і спеціальних акцій Ніно Катамадзе могла почути широка публіка. Концертом із групою Insight у супроводі камерного оркестру вона презентувала два нові альбоми — Black і White. «Чорне і біле — це просто і залишає багато простору для асоціацій, образів, ці назви не обмежують музику якимось одним поняттям. Я б хотіла, щоб потім були ще якісь кольорові альбоми — «Рожевий» чи «Блакитний», — сказала Ніно на прес-конференції.

У середу практично на один час було заплановано дві світські події, головною персоною яких мала стати лідерка БЮТ, екс-Прем'єр-міністр України і без п'яти хвилин нова Прем'єрка Юлія Володимирівна Тимошенко. На 20.00 в ресторані «Оазис» дизайнерка Айна Гасе призначила показ нової колекції одягу осінь-зима 2006-2007, присвяченої своїй головній клієнтці — пані Тимошенко, навіть її серце-лого взяла для запрошень. А о 21.00 у Музеї духовної спадщини (!) журнал Elle мав вручати премії Elle-кумир у кількох номінаціях, але найглобальнішим українським кумиром, за версією Elle, стала Юля. А її родичів — зятя Шона і доньку Женю — за 2005 рік теж змогли полюбити українські обивателі жіночого роду. «О котрій реально почнеться показ Айни Гасе?» — запитала я прес-менеджера, і вона по секрету відповіла: «Як тільки з'явиться Юлія Володимирівна, так і почнемо. А вона обіцяла бути вчасно».

Коли ми замовляли у «Волі-кабель» новий пакет телеканалів, я поцікавилася, чи отримуватиму, «не відходячи від каси», поруч із Discovery, Euronews, НТВ і канал «Культура», маючи на увазі, звичайно, інтелектуальний і прогресивний російський канал. «Аякже, обов'язково», — запевнили на тому кінці дроту, маючи на увазі нашу рідну, українську, кабельну «Культуру». Три спроби побачити там щось цікаве для себе, може корисне не увінчалися успіхом, відтак я цією «кнопкою» і користуватися забула.

«Вікторія Краснова повертається» — це була чи не найприємніша новина поруч із поверненням Вікторії Гресь у формат вітчизняного тижня прет-а-порте. Виявилося, що дизайнер із Луцька, яка своєю першою колекцією — українською, конструктивною і оригінальною — викликала фурор і, переступивши всі ієрархії, стала на одну сходинку з нашими найіменитішими модельєрами, першу колекцію зробила на сезон осінь-зима 2003-2004. Всього-то. Але зліт був дуже стрімкий — недарма ж вона любить повторювати: остерігайтеся своїх мрій, вони мають властивість дуже швидко здійснюватися — першу колекцію вона показує у Києві і Москві, і там, і там захоплена преса, відразу пропозиції від престижних магазинів, відразу зацікавленість скандинавських баєрів. Gerald Tribune пише латиницею слово joupan, яке вона вводить у модні словники, а з 6 сторінок, які віддає італійський Collezioni під російський тиждень моди, одна належить їй, те саме з Fashion TV. Потім із київських тижнів моди Краснова зникає, показується тільки в Москві, по Києву ходять різні чутки і здогади. Сама Вікторія власною персоною вигулькне то на весіллі Наталі Могилевської як дизайнер весільної сукні і подружка нареченої, то на презентації Лади Лузіної, то в російському «Домовому». Та раптом міняється вітер, той, до якого дослухається Мері Поппінс і який після себе залишає нові конфігурації, і в шоу-румі «Сезони моди» з'являються вишуканi жупани і сукні Вікторії Краснової, а на Ukrainian Fashion Week і вона зі своєю новою колекцією. Сьогодні її одяг можна купити в згаданому шоу-румі на Червоноармійській, в новому бутіку Nashe в ТЦ «Олімпійський», а невдовзі, можливо, в одеському «Коконі», але вона, як і раніше вважає, що для України її одяг — неформат.
«УМ» пощастило поспілкуватися з дизайнером, яка не дуже любить публічні сповіді, розкриватися і виходити зі свого панциря. В звичайному будинку в центрі, в одній з квартир чотири швеї безперервно строчать одяг, конструктор працює з ескізами, а в сусідній кімнаті, де стелаж із зачохленим одягом, комп'ютер і пара поличок із журналами і альбомами, стримана і спокійна Вікторія Краснова дає нам інтерв'ю. Одяг у чохлах свідчить про те, що вона працює над новою колекцією (щоб не заважав і не відволікав), але те, що на ній таки одягнена чорна блуза власного виробництва — означає, що процес ще не зайшов так далеко. «Бо коли я працюю над колекцією, не можу носити нічого свого», — каже дизайнер.
За її словами, клієнти — це ті люди, які щодня носять класику — юристи, адвокати, розуміють і люблять цей одяг. Вона міксує класику і сучасний одяг, спортивний і національний, і виходить не еклектика, а дуже гармонійні і цікаві, зручні речі, незвичайні в обробках і фактурах. Каже, що сама попрацювала б хіба у Домі Shanel, бо розуміє такий одяг, і додає: «Оце знахабніла, так?» Вірить, що через 15 років її одяг продаватиметься у всіх європейських столицях. І чомусь зовсім не виникає бажання з нею сперечатися...

Ці спроби рецензій спровокував у першу чергу часовий збіг перегляду голлівудського сиквела «Основний інстинкт-2» (бюджет 75 мільйонів доларів) і британської історично-культурологічної драми «Розпусник» (16 мільйонів) і, можливо, збіг місця — мимоволі порівнюєш те, що ти вчора бачив в «Ультрамарині», із побаченим 24 годинами пізніше. А коли копнути глибше, й інші аналогії чудово проводяться — дії обох картин відбуваються в Англії, а головні герої — американська письменниця Кетрін Тревел і поет, сатирик, попередник Маркіза де Сада, королівський фаворит Джон Уїлмор — циніки і розпусники. Якби ця схиблена на сексі гламурна американка із XXI століття зустрілася із холодним красенем ХVII століття, не менш айкюшним і зухвалим, ніж вона сама, — ще б той був психологічний двобій «інженерів людських душ». Але способи, якими навертають глядача до відповідей на сакраментальні запитання, прогнозовано протилежні. От тільки до якої міри прогнозовано?

На відміну від українського кінематографа, який зворушливо оберігав десяток «священних корів» серед режисерів пенсійного віку і отримав рвійне, але непрофесійне покоління молодих кінематографістів, українська мода завжди плекала молодих дизайнерів. І з точки зору розвитку бізнесу, і з погляду розбудови фешн-індустрії, і з огляду на вищу конкурентність середовища підтримка тих, хто ідуть за тобою, — правильне менеджерське рішення. Ukrainain Fashion Week у спадок від «Сезонів моди» перейшла програма «Нові імена», в якій 4—5 молодих дизайнерів, що мають зареєстрований бізнес і рекомендації «акул української моди», показують нон-стоп свої міні-колекції. Традиційно кожні «Нові імена» видають на-гора одне-два дуже яскравих імен, цього року в молодіжному дефіле взяли участь Олена Даць, Марина Асаулюк, Міра Франкевич, Настя Салова та Юля Дюа.