«Незважаючи на чутки й економічну кризу, «Молодість» відбудеться», — такими словами розпочав попередню прес–конференцію, присвячену кінофестивалю, його художній керівник Андрій Халпахчі. Наразі масштабних новин про подію, що відбудеться в Києві 24 жовтня — 1 листопада, небагато, але вони знакові. «Молодість» знайшла нових партнерів. Фінансову підтримку здійснюватиме новоявлений фонд «Нові традиції», очолюваний особою зі звучним ім’ям Сергій Бондарчук. Із кіно цю людину пов’язує те, що він фінансував документальну картину Сергія Буковського «Живі». Але більше в Україні він відомий як генеральний директор ДК «Укрспецекспорт». Бондарчук уже зобов’язався виділити на проведення фестивалю 300 тисяч доларів (опікуючись також приїздом зірки–гостя фестивалю), що становить третину від загального бюджету «Молодості».

Півтора місяця нова команда Спілки кінематографістів чекала від Мін’юсту рішення про офіційне затвердження змін у керівному складі організації. Проте рішення державного органу вийшло не на користь нещодавно обраного голови Сергія Тримбача. Правовий висновок гласить: «Міністерство юстиції України не має правових підстав для взяття до відома інформації про зміни у складі керівних органів відпо­відно до поданих документів, прийнятих 28–30.04.2009 V(XI) з’їздом Національної спілки кінематографістів України».

Незважаючи на те, що три вихідні «повиганяли» багатьох киян за межі міста — хто в село, а хто на море, — люду на Співочому полі у суботу, де проходила «Країна мрій», було багацько. Уже в обід, в найпекельнішу спеку вони сунули злагодженим потоком по Алеї майстрів і осідали купками на пагорбах, обираючи, можливо, не так сцену до душі, як тінь для прохолоди.

Ім’я Ігоря Рачка відоме українським етнографам і музикознавцям. Але не більше. Показати, за словами знавців, цього унікального чоловіка широкій публіці вирішили організатори «Країни мрій». Етнограф Олександр Фесун каже, що Ігор Рачок несе ще той спосіб народного музикування й поетизації, притаманний українським кобзарям. Цікаво, що ця енергетика тримала біля сцени, на якій грав Рачок, багато молодих людей. Хоча учнів 73–річний Ігор Карпович не має: живе самітником на хуторі Лавіркове, що на Чернігівщині. «УМ» не могла змарнувати нагоду представити бандуриста ширшій аудиторії.

Прем’єра «Любовного напою» відбулася учора. Ще один показ — під закриття 141–го сезону — пройде у неділю, 28 червня. Любителі оперного співу відразу оцінили значення цієї прем’єри, побачивши її в афішах на червень. По–перше, це перша постановка популярної опери у столичному театрі. По–друге, над постановкою працював італійський режисер Італо Нунціата, який раніше ставив в оперному «Макбет», «Манон Леско», «Бал–Маскарад».

Про гурт «Танок на майдані Конго» пишуть і читають із 1997 року, після перемоги на харківській «Червоній руті». Скільки часу минуло, а ключові особи хіп–хоп–формації не втомлюються залишатися ньюзмейкерами: крім того, що пишуть музику, не цураються освоювати нові професії. Так, Фагот, відомий як аранжувальник, нещодавно утвердив себе в ролі кліпмейкера, знявши п’яте відео для «ТНМК». Це перша новина від музиканта. Друга стосується приватного життя. Зв’язатися з Фаготом було легко, зустрітися просто, а говорити — приємно.

Присутність України на 31му Московському міжнародному кінофестивалі (ММКФ), що проходить з 19 по 28 червня, цьогоріч скромною не назвеш. По­перше, як раніше писала «УМ», остання картина Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» увійшла до конкурсної програми ММКФ. По­друге, майбутній ювілярці (у листопаді 2009 року Кірі Георгіївні виповнюється 75 років) присвячено ретроспективний показ: у рамках програми «Нове російське кіно»(?!) проходить показ 15 її робіт, серед яких — «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Настройщик», «Два в одному». Квитки розкуплені вже давно. І нарешті, або (як кажуть британці) last but not least: до журі основного конкурсу входить голова Національної спілки кінематографістів України, кінокритик Сергій Тримбач.

У Київ знаменитого режисера московського театру «Современник», за її словами, привела любов до цього міста та його жителів. Цими днями Галина Борисівна мала бути в Нью–Йорку, щоби з рук мера отримати нагороду. «Я люблю Америку. Але коли постав вибір, я вирішила на користь Києва», — повідомила вона журналістам мотив свого останнього приїзду в Україну. Програма візиту Волчек була насичена наступними подіями: творчий вечір, зустріч зі студентами Університету ім. Карпенка–Карого, супровід і підтримка останньої вистави Романа Віктюка «Сон Гафта, переказаний Віктюком». Рецензію на виставу читачі «УМ» зможуть прочитати в одному з найближчих номерів газети. А сьогодні пропонуємо стислий переказ виступу Волчек перед студентами. Сподіваємося, друковане слово зможе передати особливості її спілкування з аудиторією, гумор і самоіронію.

Що спільного між мультяшною пані Сімпсон, реальним письменником та українською політикою, може напевно знати лише «просунутий» студент політологічного факультету. Так вважає професор Олексій Гарань, який днями коментував презентацію нового політологічного видання Миколи Рябчука. «Улюблений пістолет пані Сімпсон» (Київ: «К.І.С», 2009) — назва збірки есеїв та доповідей, які Рябчук друкував у різних виданнях із травня 2005 по лютий 2009–го. Назву книзі дала однойменна стаття, що вийшла на «Телекритиці» у червні 2005 року.

«Фестивалі кіно починають просуватися більше на Схід. Наприклад, Римський стає важливішим за Канни», — трохи перебільшує польський режисер Кшиштоф Зануссі. «Дійсно, у світі є три найавторитетніші кінофоруми — Канни, Венеція, Берлін — підхоплює його британський колега Пітер Грінуей.