Так грали, що струни порвали!

Вторгувати народне мистецтво

Незважаючи на те, що три вихідні «повиганяли» багатьох киян за межі міста — хто в село, а хто на море, — люду на Співочому полі у суботу, де проходила «Країна мрій», було багацько. Уже в обід, в найпекельнішу спеку вони сунули злагодженим потоком по Алеї майстрів і осідали купками на пагорбах, обираючи, можливо, не так сцену до душі, як тінь для прохолоди.

Часті відвідувачі «Країни мрій» помітили: цього року Алея майстрів значно подовжилася. «Так, цього року було набагато більше майстрів, які хотіли взяти участь у фестивалі», — підтверджує «УМ» організатор ярмаркової частини Олексій Доля. «Найбільше на нашій Алеї представлено традиційних ремесел — це вишивка, різьблення. Але є і оригінальні речі, люди працюють творчо», — каже Доля, одягнутий у оригінальну полотняну сорочку з вишитими млинами і небокраєм, й іменним підписом «Доля». Ця авторська робота Світлани Гребан одна із небагатьох народних речей у домі етнографа: «Я нічого не купую і не приймаю подарунків, бо живу в гуртожитку, а там немає де тримати».

Пробуємо на Алеї прицінитися до цікавих ювелірних прикрас: авторська робота, срібло і напівдорогоцінний камінь у персні тягнуть на 200 доларів. Питаємо за постоли — 250 гривень. «Ціни порівняно з минулим роком дійсно піднялися, десь відсотків на 20», — каже чоловік з ятки ляльок Валентини Засонової. Він готовий торгуватися, а от майстер по дереву, який продає французу іграшкового коника, непоступливий: робота коштує 170 гривень і ні копійки менше. Незважаючи на те, що ціни трохи покусували, мало хто пішов з ярмарку без покупки: для багатьох це вже традиція. А дехто ще й з призами — за кращу вишиванку. Конкурс від «Країни мрій» отримали сорочки з Буковини, Лондона (!) і Чернігівщини.

Дрібка автентики у морі фольку

Охопити одним махом усі десять сцен «Країни мрій» практично неможливо. Тому ми додержуємося підказок Олега Скрипки і йдемо шукати автентику. На сцені «Під стінами Лаври» українсько–ірландський дует «Дарк Патрік» змінює литовський ансамбль «Жайса», потім виходить автентичний колектив із Космача. Гості з Івано–Франківщини одразу вдаряють по цимбалах і заводять свої запальні співанки. Параска Головчук, художній керівник колективу «Космацька писанка», каже, що молодь у народних хорах співати не хоче. «Наш колектив існує ще з 1960–х років, але маємо тепер клопіт великий, не можемо затягнути молодь. Наймолодшому нашому виконавцю 38 років», — Параска Головчук підтримує думку Олега Скрипки, який напередодні фестивалю нарікав, що скоро ми забудемо справжні народні співи, а знатимемо тільки їхні сценічні варіанти.

Опісля переходимо до «Кобзарської сцени» — зараз має виступати Ігор Рачок, про якого перед початком фестивалю ходили легенди, що він останній, хто несе справжню кобзарську традицію. На сцену виходить сивуватий гарний дід у кашкеті й, сідаючи, починає примовляти: «Вибачайте, якщо не так заспіваю, бо я непідготовлений приїхав, не повторив репертуару». Від такого простяцького поводження публіка сприймає діда як рідного, а його «репертуар» викликає оплески після кожної пісні. Ігор Рачок, чи то пак, Ігор Карпович Рачок має 73 роки. Хлопцем він побачив у Ромнах відомого кобзаря Євгена Адамцевича, від якого перейняв манеру виконання і пісні.

Українські рокабілі й норвезькі «валькірії»

Автентика, наріжний камінь цьогорічної програми «Країни мрій», заполоняла майданчики фестивалю до вечора, допоки не запрацювала «Вечірня сцена», місце виступу музикантів, які вплітають у свою творчість народний мелос. До лав таких у суботу вступили хлопці з Mad Heads XL, які вперше на суд публіки видали фольк–проект «Українs’ка».

Черговим відкриттям «Країни мрій» стала група з Норвегії Valkyrien Allstars. Спочатку ми навіть засумнівалися, чи не румуни то виступають, настільки енергійними були три скрипки, контрабас і кучерява солістка, що порвала струни на інструменті. «Ні, у своїх піснях ми використовуємо традиційну норвезьку народну музику», — запевнила «УМ» після виступу солістка Тува Сивертсен. Щойно вона зійшла зі сцени, як її оточила група новоявлених українських прихильників. Тому спеціально для тих, хто зацікавився музикою Valkyrien Allstars, передаємо деякі відомості про групу, які ми дізналися від панянки Туви. Отже, ще кілька місяців тому гурт виступав у Санкт–Петербурзі, і Київ став другим містом Східної Європи, куди залетіли Valkyrien Allstars. Група з Осло існує вже десять років, проте лише два останні активно займається музикою, мандруючи Європою. Результатом їхньої підвищеної активності стане другий альбом, який вийде наприкінці серпня.

«Це найкраща сцена, на якій ми виступали, — каже Тува. — І сам фестиваль великий і гарний». Ми ж, українці, знаємо, що «Країна мрій» може бути й більшою. Але розмір тут не є показником якості. Тож хай несе ріка життя до наступної «Країни мрій».