Хочу поділитися думками, які виникли після перегляду деяких телепрограм. Справа в тому, що частина передач не є українськими і спрямовані на знищення національної самобутності та приниження наших цінностей і культури. Просто таки відчувається рука досвідченого диригента.

Українська держава переживає жахливі часи занепаду, стагнації у всіх сферах соціально–економічного і суспільно–культурного життя. Поставити діагноз такій затяжній хворобі дуже просто, але повірити йому більшість українців не бажає, як і не спішить виправляти це катастрофічне становище.

Кожна нація має свою мову, яка несе в собі код народу, його характер, звичаї, а разом — культуру. Вони є визначальними символами держави, з якими її ідентифікують. Ми, українці, пишаємося своєю милозвучною мовою і вважаємо її однією з найкращих у світі.

Я — Гуменюк В. Л., українець, пенсіонер, ровесник геноциду українців. Мені не призначили отих паперових жебрацьких субсидій під надуманими мотивами, а тепер ще вимагають декларацію. Я 16 років звертаюся до влади всіх рівнів із комунальних та соціальних питаннь.

Прочитавши «Український південь» (№25 (1006) 2013 року), цитую з газети: «Захарченко вважає недоцільною свою відставку. Крім цього, він вважає неефективною переатестацію працівників міліції. На його думку, треба покращити матеріальний стан міліціонерів і запровадити сучасні технології контролю громадського порядку, щоб уникнути подібних випадків».

Здійнявши страшний галас у державі з приводу фашизму, влада забула зробити дві елементарні речі: подивитися у словничок, що ж воно таке отой «хвашизм», і подивитися у люстерко, читаючи той–таки словник.

У Попільнянському районі Житомирської області було село Соколянка, яке під час німецької окупації повнiстю спалили. Мешканців села загнали у школу і живцем спалили.

За консультативним висновком Національного інституту раку, ще 24 травня я звернувся до міністра охорони здоров’я Богатирьо­вої Р. В. із заявою–проханням одразу ж після інституту раку госпіталізувати мене у будь–яку лікарню Києва з пульмонологічним відділенням.

Ми — постколоніальний народ. Тривалий час були бездержавним утворенням, у нас не було національної еліти, бо її знищували постійно наш «старший брат» і колишня радянська система. У нас іще не витравився комплекс неповноцінності, ще досить низькі стартові намагання протидіяти інтенсивному наступу українофобів на нашу історію, мову, культуру, звичаї, традиції, на знищення незалежності нашої держави.